Розділ 9 Лана

Почувши крізь сон крики Марка, я схопилася з ліжка, скинувши з себе Калігулу, який нічого не розумів. Шукаючи рукою халат, поглянула на годинник. Що ж, сьогоднішня ніч не стала винятком, хлопчина не дав мені поспати і двох годин. Зрозуміло, чому останнім часом мене мучать головні болі та ноги гудуть, немов я пробігла марафонську дистанцію. Напевно, хлопчика мучать кольки...

Не дивно, що Денис погодився одружитися зі мною.

Побоюючись розбудити весь будинок, я узяла крихітку на руки і, погойдуючи його, пішла в кухню по молоко. Прихопивши із собою все необхідне, я вийшла на ґанок, щоб хлопчина міг поплакати, нікому не заважаючи. На небі висіло величезне око місяця. Я ходила босоніж по газону, намагаючись заспокоїти нещасну дитину, яка не переставала плакати. Але щоразу, щойно мені починало здаватися, що малюк заспокоюється, Марк починав кричати ще крикливіше, ніж раніше. У мене серце розривалося на частини від того, що я нічим не можу допомогти малюкові.

- Бідолаха, - шепотіла я малюкові, заколисуючи його, - тобі, напевно, дуже боляче.

Я розстелила на теплій землі ковдру і поклала малюка на неї. Повітря, прогріте за день щедрим південним сонцем, як і раніше пестило щоки.

Двері в будинок відчинилися, і я побачила в освітленому отворі силует Дениса. Чоловік спустився з невисокого ґанку і підійшов до нас. Серце у мене тьохнуло. На Денисі не було нічого, крім джинсів. Його босі ноги намокли від роси, а кучеряве волосся на голих м'язистих грудях здавалося густішим у місячному світлі. Він був такий сексуальний у сріблястих відблисках ночі, що я боялася дивитися на нього.

- Малюкові знову погано?

Я кивнула. На підтвердження мого красномовного жесту Марк знайшовся в крику.

- Здається, у нього болить животик... - я розстебнула сорочечку і почала обережно масажувати пальцями живіт хлопчика. Хлопчик продовжував плакати і дригати ніжками.

Ден стояв поруч і з жалістю дивився на Марка.

- Як думаєте, може, варто викликати лікаря?

- Не знаю... - Світле пасмо впало мені на обличчя, і вона відкинула його назад. - Ви показували його педіатру хоч раз?

Денис подивився на мене в розгубленості.

- Чесно кажучи, навіть не думав про це.

- Немовлята мають проходити постійні огляди. Крім того, можливо, йому пора робити щеплення.

- Знаєте що, я дам вам телефон лікаря з медичного центру “Аврора”, а ви зателефонуйте йому, скажімо, завтра, і призначте зустріч.

- Добре.

Я щосили намагалася сконцентруватися на малюку, але голий торс Дена не йшов у мене з голови. Мені залишалося лише сподіватися, що фермер дивиться на хлопчика, а не на мене, так мені було важко приховувати свою напругу.

- Ви виходите сюди щоночі? - поцікавився чоловік.

- Так, щоб Марк не перебудив увесь будинок. Але, схоже, сьогодні це не спрацювало.

- Ви не винні. - Привабливі губи Дена сформувалися в усмішку. - Добре ще, що комарів тут небагато. У сусідньому селі через болота їх цілі хмари.

- Якщо ви не проти, я й надалі гулятиму з ним ночами. Адже вам потрібно висипатися, щоб займатися справами.

- Що вірно, те вірно.

Денис потягнувся і солодко позіхнув.

- Ви непогано справляєтеся зі своєю роботою, Лано. Я вдячний вам за допомогу з Марком.

Мені було приємно почути комплімент з вуст такого чоловіка.

- Він славний малюк, Денисе Віталійовичу.

- Тільки не звикайте до нього, - зронив Ден ніби ненароком.

І це було правильне зауваження. Я уже почала прив'язуватися до крихітки.

- Не турбуйтеся, я вмію тримати себе в руках.

Будь-яка притулкова дитина засвоювала цей життєвий урок одним із перших - тримати дистанцію. Бо все в цьому світі тимчасове. Тимчасове житло, тимчасова робота, тимчасові стосунки. У цьому й крилося моє настільки пристрасне бажання побудувати притулок для дітей. Щоб у них було щось постійне в житті, щоб їх любили, щоб вони відчували свою значущість і жили, оточені турботою. Мені було трохи шкода Дениса, спійманого в капкан їхньою угодою, але я була впевнена, що колись він усвідомить усю значущість мого задуму.

Присівши навпочіпки перед Марком, Денис пильно спостерігав за масажем.

- Мій адвокат ось-ось має вийти на матір Марка, тож скоро хлопчина вирушить додому, де йому саме місце.

- Ви впевнені?

- Звичайно, а що? - чоловік здивовано подивився на мене.

Серце опустилося кудись в область п'ят. Мені, звісно, дуже хотілося, щоб Марк повернувся до справжньої мами, але якщо це трапиться раніше, ніж мине термін, обумовлений в угоді, то я втрачу будь-яку надію на здійснення своєї мрії.

Ден присунувся ближче, і я відчула запах його тіла.

- Ви, напевно, втомилися робити це? - запитав він, показуючи на мої руки.

- Головне, що допомагає. Дивіться, він починає заспокоюватися.

- Давайте, я вас заміню. - Ден опустив свої долоні на те місце, де щойно перебували мої пальці.

Я не могла відірвати погляду від його сильної руки, яка ніжно погладжувала животик малюка. Видовище було дуже зворушливе.

Крихітка зовсім розслабився, і я була рада, що дитині нарешті краще.

- У вас непогано виходить, - похвалила я Дена.

- Схоже на те. - Він явно був задоволений собою. - От уже не думав, що я йому подобаюся.

Я усміхнулася про себе. Кому ж не подобається Денис Підбуртний?

- Він засинає.

Ден піднявся і знову потягнувся.

- Уже пізно, ходімо-но всі спати. Може, нам вдасться задрімати на кілька годин до підйому.

Дуже обережно Денис підняв дитину однією рукою, а другу простягнув мені. Я прекрасно розуміла, що якщо я доторкнуся до його руки, то це буде великою помилкою, але відмовитися було б неввічливо, та й встояти проти спокуси було просто неможливо. Ден підтягнув мене до своїх оголених грудей, і місячні відблиски диявольськими вогниками затанцювали в його очах. Я відвела погляд, щоб не потонути в цьому божевіллі. Я всього лише няня, потрібно частіше собі нагадувати про це.