Глава 4

Аби скоротати час, Євген байдуже спостерігав, як повільно повзе стрілка настінного годинника. Читати не хотілося, а використання інтернету було дозованим, не більше 2 годин на добу (і то лише дозволені сайти), тому він притримував цю розкіш на вечір.  Інколи він шкодував, що відмовився від телевізора у палаті, хоча, можливо, то й на краще. Себе мав там виглядати чи ятрити душу успіхами інших, більш фартових акторів? Краще вже очиститись наповну, раз довелося - не лише тіло від токсинів, а й думки від всього того непотребу, що попадає нам у голови разом з телетрансляцією.

Було лише пів на 3, наступна його процедура на сьогодні – психотерапевтична бесіда о 4, далі вечеря о 18 і прийом ліків. І мине ще один, такий схожий на попередні, день. А за ним буде наступний, і так ще принаймні півтора місяці. Саме такі терміни окреслив його лікар: для стану середньої важкості, у якому він перебував, 2 місяці стаціонарного лікування плюс 3 місяці амбулаторного нагляду (так звана коригувальна терапія). Тобто відсидівши тут свій основний термін, волі йому ще не бачити, постійно навідуючись до клініки для звітування про власне самопочуття та регулярної здачі різноманітних аналізів (добре продумали можливі шляхи відступу, стерильні хитрюги!) Та Євген вже змирився, і старанно закреслюючи на невеликому паперовому календарику кожен прожитий тут день, з нетерпінням очікував звільнення.

Оксана ж тим часом переступила поріг просторої гарно вмебльованої кімнати, що слугувала їй тимчасовим кабінетом. Вона ділила його з колегою, котра працювала тут в ті дні, коли Ксеня була вихідна. Тому вони практично і не зустрічалися, за винятком декількох разів на рік, коли Аліна Анатоліївна збирала весь персонал з нагоди появи чи звільнення працівників, зміну регламенту роботи клініки та інших важливих на її думку питань. Жінка любила тут працювати - масивний стіл з темного дерева, в тон йому – декілька стелажів з книгами та теками вздовж стіни, зручна канапа навпроти, поруч глибоке крісло такого ж кольору, товстий брунатний килим на підлозі та важкі штори на вікнах, які безпристрасно вбирали всі сказані тут слова і навіть невисловлені думки. Мобільний вперто мовчав. «Видно, на краще», - подумала Оксана і, вмостившись за стіл, почала гортаючи отримані від директорки папери.

«Що ж, завдяки непередбачуваним обставинам, мені, видно, перепадуть мажорні клієнти, яких до цих пір так майстерно не допускала до мене пані начальниця. Так, першим у нас, ага, Євгеній Литвиненко, актор…тривале зловживання алкоголем, інтоксикація, поведінкові та сомато-неврологічні зміни, нервовий зрив, симптом анозогнозії…», - швидко перебігала очима Ксеня чіткі друковані літери, роблячи короткі нотатки у власному записнику. Другим пацієнтом виявився наркозалежний син солідного бізнесмена, третім – хронічний алкозалежний, що вже не вперше звернувся по допомогу.

«Клопоту, очевидно, найбільше буде із третім пацієнтом, - роздумувала Оксана, листаючи сторінки історій хвороб та звіряючись із графіком консультацій, - добре, що сьогодні зустріч лише з першими двома…»

Зловила себе на думці, що час від часу таки зиркає на мобільний. Розсердилася на себе за це, швидко взяла й закинула його в сумочку, попередньо вимкнувши гучність. Змусила себе знову перечитати останні дві сторінки, ніби картаючись за неприпустиму слабкість. Вільні хвилини спливали, тому, відставивши документи, глибоко вдихнула, закривши на хвилину очі, і спробувала налаштуватися на хвилю іншої людини, на її турботи і печалі, що потребували вирішення під її професійним керівництвом.        

В двері тихо постукали, раз, потім другий. Оксана стрепенулася, розплющивши очі, і з подивом побачила, що зависла у власній нірвані майже на чверть години. 

- Заходьте, прошу, - намагалася придати власному голосу твердості та впевненості.

Стукаючи зі зворотного боку, Євген чомусь наївно сподівався, що ніхто на його стукіт не озветься, і він спокійно повернеться коротати час до своєї палати. Чи боявся? Та ні, тож не відвідини стоматолога у районній поліклініці у часи його дитинства. Якась розмита невизначеність і непередбачуваність невідомого лоскотали йому нерви. А вони вже ой які нестійкі після останніх пережитих подій! Та зачувши запрошення, приречено штовхнув двері, заходячи всередину.

Інтер’єр приміщення страху не наганяв, як і миловидна жінка, що при його появі підвелась і зробила кілька кроків назустріч. Бачачи його розгубленість, вона, злегка усміхнувшись, представилася і запропонувала присісти, де йому буде зручніше: на канапу чи в крісло навпроти столу. Євген, звісно, всівся на крісло, адже він і так тут вже вилежався на декілька років наперед. Перевівши подих, поглянув на володарку приємного проте дещо відчуженого голосу.

Чоловіку зробилося ще більш ніяково, краще б перед ним сидів отой стереотипний сивий бородань в окулярах із маятником в руках. Чим йому може допомогти ця ввічливо витримана (ледь підняла кутики вуст у посмішці), начитана (он стільки товстенних талмудів за спиною!) і достобіса гарна жінка? Про що вони взагалі думають, беручи таких на роботу? Тут і так борешся сам з собою, своїми згубними звичками і маніями, так тут ще це випробування! Скільки їй років? Точно за 30, проте й не більше 40. Схожа на… Ні, отак відразу і не пригадає, та риси ніби знайомі. І цей її ненав’язливий запах, ледь вловимий, але такий бентежний. І чи не вперше за останні дні, йому захотілося хильнути чогось міцненького. Він аж губу прикусив, усвідомивши це палке бажання.

З вихором непроханих думок до незручності додалося роздратування, яке повільно, проте невпинно заповнювало Євгенія з ніг до голови. Нетерпеливо закинувши ногу на ногу і схрестивши руки на грудях, він вичікувально зміряв жінку поглядом, зухвало мовивши:

- І що тепер? Колупатиметесь у моїх дитячих спогадах, ранніх психологічних травмах, намагаючись виявити причини саморуйнації? Можу полегшити вам життя, батьки у мене нормальні, насилля в сім’ї не зазнав, близькі родичі майже непитущі, так що я, виходить, один такий нікчемний і пропащий!