Розділ ІV

Розділ IV

- Слухай, Настя, підійди до нього і просто поговори.

- Ага. І що я, Даша, йому скажу? – запитала у подруги Анастасія.

- Почни так: “Женя, з тобою можна поговорити сам-на-сам?” Ви відійдете там куди-небудь, а ти його і спитаєш: “Жень, ти нічого не хочеш мені сказати?”

- Даша, я не впевнена, що зможу. Ти ж знаєш мене, - похитала головою дівчина. – І до того ж, хто це тобі сказав, що я закохана у Женю? – враз почервоніла Настя, видаючи себе з головою.

- Настя, ти дограєшся! Ось подивишся! Вияснила б усе. Ну роби як знаєш. Тільки не кажи мені потім, що я тобі не говорила, не попереджала тебе. А те, що ти зовсім не байдужа до того чорнявого у тебе прямо на лобі написано. Отаке-е-енними літерами, - і Даша показала пальцями обох рук розміри невидимих літер. Анастасія рефлекторно поспішила прикрити свого маленького лоба рукою. – Але скажи, ну що з тобою станеться, коли ти з ним поговориш? Він же тебе не вкусить. Подумай головою, ти вже не маленька і тому можеш цілком самостійно, без сторонньої допомоги, поговорити з людиною серйозно. Такі справи, як твоя, в довгий ящик не відкладають, бо кохання – це така неймовірна річ, яка сьогодні є, а завтра вже нема. Тобто, я хочу сказати, - побачивши на обличчі подруги гримасу цілковитого нерозуміння, пояснювала Даша, - що коли когось любиш, то скажи про це йому прямо, а то як заберуть коханого прямісінько у тебе з під носа – марні сльози – все одно буде вже пізно. Мудрі люди кажуть так: “Куй залізо, доки воно гаряче”. Теж саме і я тобі раджу.

Анастасія слухняно вислухала таку доречну критику подруги на свою адресу, але була дуже впертою особою, тож не зробила як радила їй Даша. Та й не знала вона напевно чи подобається Євгену. Нав’язувати ж себе іншим, коли вони цього не хотіли, Настя дуже не любила.

*   *   *

Женя був високим парубком з темно-карими очима. Чорняві пасма волосся завжди зачесані у модну стрижку “напівбокс”.

Добрий серцем – він завжди був неоціненним другом і справжнім лицарем стосовно дівчат.

А його вроджена працелюбність дуже допомагали Євгенові у відмінному навчанні.

Женя, взагалі-то, був дуже популярним хлопцем серед дівчат. І йому подобалася ця популярність. Адже й він був не байдужим до чарівних спокусниць, які ладні були лише за одну його посмішку у їхній бік повидирати патли суперницям.

Та від того часу, як він познайомився з Настею Женя став помічати, нібито з ним відбуваються якісь внутрішні метаморфози. Він вже не так запально проводжав дівочі сідниці, переважно у джинсових штанях. Та і йому тепер більше якось подобалися дівчата у спідницях, які навіювали таємничу загадковість і давали простір фантазії...

Євгенові все більше хотілося бачити цю юну дівчину. З характером. Але з таким мелодійним голосом. “Мабуть, вона співає як соловейко! – думав хлопець. – Адже голос у неї такий приємний і мелодійний”.

Проте, йому навіть і на думку не спадало те, що він міг закохатися у Настю. Хоча Женя відчував, що до неї у нього якесь особливе ставлення, ніж до всіх інших дівчат, з якими той був знайомий.

Женя не мав нагоди дуже часто приїздити з навчання у ВУЗі до села. Тому у нього було достатньо часу на роздуми. Та і відстань інколи почуття робить більш палкішими, більш міцнішими, наче коньяк хорошої витримки.

*   *   *

Промайнула вже й золотава осінь, і сувора зима поступово передавала свою владу до ніжних рук зеленоокої красуні весни. Настя за весь цей час лише кілька разів бачила Женю, бо хлопець навчався далеко звідси на стаціонарі, і мав у своєму повному розпорядженні тільки літо. А ця вимушена розлука не давала дівчині спокійно жити. Але терпіння – мудрість всього сущого. Тож і лишалося, що чекати та терпіти.

Нещодавно Анастасії виповнилося сімнадцять. У школі вона наполегливо вчилася і мала задум закінчити одинадцятий клас з найкращими оцінками.

Після уроків дівчина частенько заходила провідати Юлю. Вони напрочуд здружилися за останній час. Хоч і пройшов всього лише рік відтоді як Настя вперше до неї завітала, несучи місію від усього класу – провідати хворого. Подруга завжди розповідала їй щось нове. Дівчина сприймала все за чисту монету, ані краплини не сумніваючись у правдивості всього почутого; і це було на руку Юлії, у якої були свої плани стосовно Насті.

- Привіт.

- Привіт, Настя.

- Юля, як ти себе почуваєш? – запитала подруга, стоячи на порозі будинку. – В тебе якийсь дивний вигляд: такий замучений.

- А, зі мною все нормально, - махнула та рукою.

Дівчата зайшли до вітальні.

- Це я сьогодні посварилася по телефону з Віктором. Проплакала цілу годину. Сідай.

- На чому стоїш, - весело додала Настя, яку вже не дивували постійні сварки цієї парочки.

- Та ні, на стілець сідай.

Юля запропонувала подрузі печива, але вона ввічливо відмовилась.

- Тобі Макс передавав привіт. І Віктор теж, - без особливого ентузіазму мовила дівчина.

-  А Макс мене, хіба, ще не забув? Стільки часу пройшло!

- Ти таке тут городиш! Чого б це йому забути таку класну дівчину, як ти? Навпаки, він прагне зустрічей з тобою, і мріє, що ти приймеш його залицяння. -  “Актор з нього вийшов неабиякий, якби ти в усе це повірила”, - додала про себе дівчина.