Розділ VІІ

Розділ VIІ

Спочатку дівчатам було дуже важко звикнути до свого нового становища. Адже кожна з них була тепер студенткою. І всі ці нові враження та все, що пов’язувало їх зі студентським життям було для них незвичайним. Та з часом їм вдалося адаптуватися, знайшовши багато нових друзів, і не пропускаючи жодних студентських вечірок, всмак порозважатися.

Анастасія вирішила навчатися на менеджера у Київському національному економічному університеті. Даша ж обрала набагато складнішу і відповідальнішу спеціальність – лікар. Вступивши до національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, вона обрала справу хірурга. Дівчат розділяли різні за своєю спрямованістю навчальні заклади, і кола друзів у них були теж не спільні, але, попри все, вони підтримували тісні дружні стосунки і частенько бували одна у другої в гостях.

Перший курс для студента завжди важкий. Бо недарма говорять, що перший рік навчання студент працює на оцінку, а вже потім оцінка працює на нього. Тобто, коли ти будеш наполегливо навчатися і отримувати добрі оцінки, зарекомендувавши себе здібним, то не докладаючи особливих зусиль в останні роки отримаєш не гірші оцінки. Але все це тільки просто розмови, а от насправді буває зовсім по-різному. І дівчата це розуміли. Проте, молодість не визнає майже ніяких законів і для неї не існує жодних пересторог. Коли ти ще зовсім юний і життя б’є з тебе ключем, то немає місця якимось правилам чи розумній поведінці. Недарма саме в юності робиш такі безумні вчинки, про які у розсудливій і поважній старості згадуєш трішки не то зі страхом, не то з соромом. І тоді тобі здається, що ти цього ніколи не робив чи не робила, бо на таке ти просто не здатен, в тебе не вистачило б на це сміливості! Але ж правда є правда і її ніде не подінеш.

І тільки в нерозумній ще юності люди роблять рівнозначно як великі мужні подвиги, на які, інколи, не здатні навіть досвідчені, знаючі життя люди, так і дурні, безглузді та безвідповідальні вчинки.

Йшов вже другий рік наполегливого навчання…

- Саня, як класно! Мені здається, ніби я великий ширококрилий птах і лечу все вище й вище у неосяжну небесну далечінь.

Даша лежала горілиць на незастеленому ліжку і говорила зі своїм другом з п’ятого курсу, який знаходився у такому ж піднесеному настрої, як і вона сама.

- Я ніколи не подумала б, що можна бути водночас таким нещасним і безмежно щасливим.

- Це ще далеко не все, на що здатна ця штучка. Якщо хочеш відчути справжній кайф, то доведеться збільшити дозу, - і Саня поглянув у сторону подруги геть затуманеним поглядом. А поряд з ним на підлозі лежало два шприца, джгут і кілька ампул з-під метамфетаміну. Після наркотику у них обох потуманилося у голові і кожен з них перенісся у той світ, у ту реальність (хай і створену дурман-зіллям, але їхню, таку бажану реальність), де відчував себе повністю щасливим.

Наркотики. Просто слово, але як багато у ньому підступності, болю, жаху і... смерті. Скільком молодим хлопцям і дівчатам вони назавжди зіпсували або обірвали життя! Позбавили тих небагатьох земних радощів, які отримуєш без різних там стимуляторів. Та і кому, взагалі, потрібні “зіпсовані” підлітки? Від них, часом, навіть відмовляються найрідніші в світі люди – батьки. Наркотик – це згуба людства. Це згуба молодості і надії. 

Захворювання наркоманією відбувається тоді, коли виникає психічна та фізична залежність. На першій стадії виникає синдром психічної залежності, який виражається несвідомим, а потім усвідомленим та непереборним потягом до наркотиків. Будь-які приємні переживання та відчуття втрачають значимість в порівнянні з дією наркотику.  На цій стадії підліток практично втрачає цікавість до любих занять, майже перестає навчатися, часто прогулює заняття. Поволі перестають діяти захисні рефлекси. З розвитком захворювання згасає і ейфорія[1], “нарик” змушений збільшувати дозу.  Коли дія наркотику завершується, а нової дози немає, то виникає абстинентий синдром, тобто синдром недостачі. У такому стані підліток може бути здатний на все, аби дістати наркотик.  Цей синдром з’являється через 8-10 годин відсутності наркотику в організмі. Окрім психічного навантаження, злоби, агресії та тревоги збільшується серцебиття, з’являється сльозоточивість. На другий день може з’явитися біль у м’язах, ломота у суглобах. На третю добу виникають судорожні припадки.

На другій стадії повністю зникає захисний рефлекс на передозування.  Настає загальне виснаження,  ламкість нігтів, випадання волосся, зубів, ознаки раннього старіння. На психічному рівні відбувається зниження інтелекту, пам’яті, спад життєвої активності.

На третій стадії стійкість до наркотику падає. Попередні дози викликають гострі отруєння. Стан ейфорії зовсім відсутній. Спостерігається виражена моральна та соціальна деградація.

Стан людини після прийому чи то алкоголю, чи то наркотиків досить різний, але суть одна – зміна психічного стану.

Тож чи варто жертвувати задля цього своїм здоров’ям та життям?!

Чи не краще було б отримувати ейфорію і зміну психічного настрою від музики, танцю, спорту?

Краще прожити все своє життя, сподіваючись на щось хороше, ніж не здійснити через наркотики та алкоголь свою найзаповітнішу мрію!

Адже, повірте, не можливо заховатися від усіх на світі проблем і бід за допомогою наркотиків чи алкоголю! Коли ти потрапляєш у тенета цього дурману, то вибратися з них дуже і дуже складно. І якщо поряд немає того, хто зможе тебе підтримати у тяжку хвилину, допомогти боротися з цим недугом (а це вже безперечно є хвороба), то вороття назад, у світ, де ти зможеш власними руками збудувати щастя, може не бути вже ніколи.