Розділ V

Розділ V

Анастасія з подругою сиділи на вуличній лавці, розмовляючи про Юліну поїздку до іншої бабусі, яка мешкала поблизу міста.

Настя знала, що сьогодні мали приїхати Євген і Віктор. Адже тепер, коли хлопець вже точно знав, де саме мешкає це “незграбне дівчисько” він завжди знаходив якийсь привід, аби тільки приїхати до Насті. Дивно якось виходить, але вона запала йому в душу, зачепивши у ній досі незаймані струни. Та і той рудий Макс почав забувати в цей, швидше за все хутір, ніж село – але такий неповторний і гарний, бо в ньому жила Настя – дорогу. Женя навіть весело посміхався, ніби аж з деякою злорадістю, коли згадував, що його друзі добряче постаралися, розібравши на запчастини Максового мотоцикла. Чисто зробили!

Сьогодні дівчина одягла свою найкращу, як вона вважала, літню сукню з російського ситцю, покроєну і пошиту чотириклинкою, яка знову поверталася в моду, зробила стильну зачіску зі свого довгого русявого волосся, яке пишними хвилями спускалося їй на плечі, і легкий макіяж, який ледь помітно розглядався на її і без того симпатичному личку. Чомусь тепер їй хотілося перед Женею виглядати справжнісінькою красунею. Але чекання затягувалося вже занадто довго і подруга явно починала нервувати.

- Настя, вони не приїдуть, - хвилювалася Юля, походжаючи то взад, то вперед перед лавочкою. – Вони приїдуть, скажи? Ти ж знаєш.

- Вгамуйся. Я не ясновивидиця, тож не знаю, але будемо сподіватися, що приїдуть. – Настя не втрачала над собою контроль так, як це траплялося з нервово неврівноваженою  Юлією. Можливо через пережиту травму, а може через свій паскудний характер. – Ми просто ще трохи їх почекаємо.

Юля погодилася зі своєю подругою, запропонувавши пройтися вздовж дороги погуляти, щоб чекання не здавалося таким довгим.

Надворі вже давно почало сутеніти, потім повіяло легенькою прохолодою, а через кілька хвилин геть попоночіло. На стомлену сонцем та денними турботами землю спустилася прохолодна благодать ночі, яка не один раз рятувала від життєвого безумства тих, хто цього потребував, посилаючи їх у царство всемогутнього Сну і доброї володарки-чарівниці Дрімоти. Раптом, десь здалеку, почувся гуркіт мотоцикла, а в очі дівчатам вдарило різке світло від передньої фари. Ще кілька метрів, і він, віртуозно загальмувавши, з хвостом дорожньої куряви зупинився біля схвильованих подруг, що так довго чекали на цих запізнілих гостей.

- Привіт дівчата!

- Привіт, Вітя! – Юля поцілувала свого коханого у губи. – Милий, чого так довго? Женя, привіт, - дівчина занадто довго, ніж це того потребувало, затримала погляд на хлопцеві.

- Та по дорозі мотоциклет цей дурний зламався, - замість друга відповів Жека. – Довелося ремонтувати. Привіт, Настусік.

- Привіт, - зніяковіло відповіла вона, опустивши погляд на землю.

Юля з Віктором поїхали додому готувати вечерю, а Євген і Настя пішли за ними пішки. Дівчина розповідала другові про свої успіхи у навчанні на протязі останніх років, про те, як і за яких обставин вони з Юлією потоваришували. А Євген слухав її мелодійний голос, спостерігаючи за кожним рухом і жестом Анастасії, подумавши про те, що аби не вона, то свою любу “яву” в житті б нікому не дав. Зараз для нього і мотоцикл був так, пустим місцем, а його він просто обожнював, не підпускаючи до свого транспорту нікого стороннього. Хоча поряд з Настею Євген враз забував про свою залізну “коханку”. Йому подобалася ця юна і тендітна, мов квітка, дівчина. Він сам навіть не розумів, що це з ним трапилося, адже дівчат у його житті було немало, та жодна з них не змогла полонити його горде серце. Це серце обрало просту і скромну дівчину Настю, яка – одна серед багатьох інших – зуміла підкорити його собі, своєму серцю, яке вміло і хотіло любити. Він і сам точно не розумів, що це з ним сталося. А може просто не хотів розуміти, не хотів чути голос серця, який постійно кликав його до Анастасії. Саме найтяжче - зізнатися самому собі у чому-небудь. А особливо... у коханні.

Неквапливо, нікуди не поспішаючи, вони прийшли до двору Козлових, де на них вже чекали Віктор і Юля, що саме збиралися прогулятися. А Настя запропонувала пройтися всім разом, щоб було веселіше.

Коли, нагулявшись досхочу, молода компанія прийшла назад, Юля запросила друзів до будинку на чай, який зварила їй бабуся. Він наповнив усю кімнату приємним освіжаючим ароматом. Вирішивши все-таки похвастатися перед подругою і хлопцями новим чайним сервізом, вона розлила чай у білі з чорною смужкою чашки, і за столом почалася весела розмова з жартами, анекдотами та цікавими історіями. Раптом Юля встала з-за столу і сіла на коліна Віті, почавши його пристрасно цілувати, як ото, часом, у кіно показує. А інша пара зніяковіло сиділа, роздивляючись навколо. Вікторові з Юлією ласки почали переходити за межу пристойності й етикету: у них же зараз були гості. Тут Женя вже не витримав цієї ідіотської ситуації і голосно закашляв. Настя була йому за це безмежно вдячна. Пара, що так завзято цілувалася, вмить схопилася на ноги, немов їх облили відром холодної води. Вітя, зрозумівши, що зробив неправильно, надалі намагався вести себе більш пристойно. Але Юля, коли сіла знову на свій стілець, думала далеко не про пристойність: “Я ніскілечки не шкодую, що так вчинила. От цікаво було б глянути на Настю і Євгена зі сторони. Я ж бачу, який він пристрасний і гарячий. Йому потрібна така сама пристрасна жінка, готова взяти ініціативу у свої руки, а не ця дурненька Настька. Жені потрібна така як я. -  Юля всміхалася сама до себе. - Зачекайте ж, я ще доведу вас до...” Вона не встигла подумати до чого їх доведе, бо Вітя, помітивши її дивний вираз обличчя, на якому була написана радість вперемішку зі злорадством, боляче ущипнув Юлю під столом за ногу. Вона люто на нього зиркнула, але стрималася від коментаря.