Розділ III
Настя щойно вийшла з пошти, прямуючи додому. Спека вже просто діставала і дівчина подумала, що обов’язково сьогодні сходить на річку.
- Даша! – раптом Анастасія гукнула дівчину, яка їхала на велосипеді з іншої сторони дороги.
Даша спинилася, а Настя швидко перебігла дорогу і стала поруч.
- Привіт!
- Привіт! Де це ти лазиш? Я щойно від тебе.
- Та ось на пошту ходила по конверти. А ти де пропадаєш? Заходила до тебе три дні тому, тебе не було.
- До бабусі їздила, вчора ввечері тільки повернулась. Таких новин!
- В мене теж є, що розказати, - прицмокнула язиком Анастасія.
- Тоді ти перша.
- Ні, ти.
- Аня, давай не будемо. Розказуй.
Дівчата зійшли вбік і стали під чиїмось забором.
- Гаразд, - погодилась Настя. – Позавчора була я в Юлі на дні народження. Було взагалі-то весело. Танці, солодощі...
- Ну-ну, про головне. Не тягни, розказуй.
- Та що розказувати. Приїжджав Максим. Весь побитий. Під лівим оком отакенний синець, - Настя звела вказівний та великий пальці колечком і показала подрузі який за розміром був синець. – Виявляється, їх з Віктором побили. Але все це чепуха. За два дні до того я їздила у місто Юлі по подарунок і там до мене причепилась якась дивна циганка...
І Анастасія повідала Даші про циганку і те, що та їй напророчила, на що дівчина їй досить скептично сказала, що циганам не варто вірити. Поділилась Настя з подругою і тим, що знову зустріла Женю.
- Тож, Дашенька, такі от справи. Знаєш, я тепер себе вже не розумію. Юля познайомила мене з Максом і з ним мені нібито весело. Але це не те. Мене ніби магнітом тягне до Жені. Я ж тобі розповідала, який він і як інколи дістає і змушує мене гніватись. Та тільки він промовить щось просте, без жодного натяку на сарказм, як я вже тану, ніби весняний сніг під ніжним сонячним промінням. Що мені робити, кого вибрати? Я не знаю.
- Якщо в тебе є номер його телефону, то подзвони, поговори про те, про се. А Максима залиш так, для страховки.
- Ну, Даш! Ти ж чудово знаєш, що такого я не зроблю. Я не можу з одним заводити знайомства, а іншому давати безглузді обіцянки і надії. Мабуть буде краще забути про Євгена, тай годі. Адже він так від мене далеко. Та й хтозна, чи побачимось ми ще коли-небудь.
- Дивись, тобі краще знати. Серце ж твоє буде страждати, - знизала плечима дівчина.
- Я все про себе та про себе. А що в тебе нового?
- Юрка поїхав в Одесу на два місяці.
- Ого! – вигукнула здивована Настя. – І чого це його понесло в таку далечінь?
- Цього я не знаю. Він, правда, мені говорив, що до родичів, та я не дуже цьому вірю.
- Чого?
- Ну хто ж сидить у родичів цілих два місяці? Я розумію, коли людина з міста приїжджає у село, на відпочинок. А це навпаки. Тільки-но дізнався, що я до бабусі їду, як тут йому терміново треба в Одесу. Виявляється, тітка в нього захворіла.
- Можливо, дійсно так воно і є.
- Не знаю, - похитала Даша головою. – Але нехай, він ось зателефонує. Я трубку не буду брати, хай дзвони.
- А якщо візьмуть батьки? – Настя вміла поставити запитання.
- Вони скажуть, що мене немає вдома, - а Даша не гірше за подругу вміла дати відповідь. – Ось так. Ну, добре, поїду я, бо ще на город треба йти.
- Ми ввечері на річку йдемо?
- Звичайно!
- Пока, Даша!
- Щасливо!
Настя пішла додому, а Дарина сіла на велосипед і, завернувши у вуличку, потисла до батьків на город.
* * *
Проходив час. Спекотне літо вже наближалося до кінця, але захотіло воно подарувати радість тим, хто його дуже любив. Ця радість прийшла і до Анастасії. Та не думала дівчина, що це буде саме те , про що вона не сміла навіть і мріяти.
Був теплий сонячний день, хоча вночі пройшов дрібненький дощик, напоївши спраглу землю, яка вже потроху збиралася зустріти золотосяйну осінь. Сьогодні погода була чудова для різного роду прогулянок, тому Анастасія пішла з рідними відпочити до лісу. За різними розвагами, жартами та обідом на природі день пройшов зовсім непомітно.
- Мамо, я піду до Юлі. Вона вчора дзвонила, просила, щоб я зайшла до неї.
- Іди. Тільки не будь там дуже довго, - порадила, як завжди, дочці мати.
З піднесеним настроєм, в передчутті чогось приємного і несподіваного бігла Настя через вже пожовклі луки, які розкинулися навколо лісу золотим килимом. Вона безтурботно посміхалася золотавому сонцю, пахучим квітам, травам і синім озерцям, що виблискували своєю гладкою поверхнею від ласкаво-ніжних перед вечірніх дотиків сонячного проміння.
Але вона ніяк не могла зрозуміти, що ж за передчуття викликало у неї такий піднесений настрій.
#10415 в Любовні романи
#4084 в Сучасний любовний роман
#2298 в Детектив/Трилер
#923 в Детектив
перше кохання та драма, розлучниця та дружба, жінка та вбивство у місті
Відредаговано: 28.06.2020