самотні ліхтарі
чомусь завжди самотні
промерзлий парк, зів'яле пріле листя,
туман, чи радше, дим, самотні ліхтарі,
одне від одного на відстані пів кроку,
проте не дотягтися, не переступити
вогке непевне мерехтіння зблисне спогадом
про інший парк і травень,
цвіт каштанів, оперний і ніч, у підсумку -
пройтися пішки до вокзалу,
спинитись біля ботанічного -
"дивись, які каштани неймовірні,
давай я тебе сфоткаю з каштанами", -
і смска з потягу "мммм, який торт..."
та ні, та смска - то був інший травень,
інший парк, не по-весняному холодний дощ,
мотор зігріє вистигле авто й промоклі ноги,
гарячий чай і сміх розлиються теплом,
відсунуть все на потім,
окресливши лиш тут і зараз -
мить в декілька годин, якої бракуватиме роками
я починаю забувати, як ти пахнеш..
я вкотре сумніваюся, що вигадка, що спогад..
якби не парк, якби не ліхтарі,
чомусь завжди самотні,
приречені бути разом здалеку,
одне від одного на відстані пів кроку,
одне до одного прикуті телефонними дротами
і ними ж назавжди роз'єднані,
щоб втриматися від іскри
17.12.2019
Відредаговано: 14.03.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
