Розділ 11 Удар долі

         Розділ11 Удар долі

Душу рвало відчуття самотності… Померла мата – єдина близька людина, яка була на цьому світі. Вона працювала двірником в місті. Професії у неї не було – ось і влаштувалася на роботу двірником. За сумлінну працю і відпрацьований час їх дали квартиру в «хрущовці», аж на п’ятому поверсі.

Втім, то була власна квартира, власне житло. Хоча, не таке воно тоді було і власне. Це пізніше квартири почали приватизувати, а тоді – тоді все було державне. Що мінялося? – Єдине – можна було продати і отримати кошти, можна було передати в спадщину. Ось, мабуть і все, що дала ота приватизація для Лесі і її мами.

Батька Леся мало пам’ятає. Десь в пам’яті відклалися окремі епізоди п’яного батька і більше нічого. З часом почала пити і мама. Леся бігала до школи, а душу розривала заздрість перед однокласниками, у яких були «нормальні» батько і мати.

Як втомила Леся від отих п’яних сцен і розбірок між матір’ю і батьком… Ох, як втомилися… Підростаючи, вона мріяла – що ніколи в своїй сім’ї не буде такого. Вона мріяла про інше – про хорошого, доброго і головне – тверезого чоловіка, який би її любив і поважав, який буде добрим батьком для її дітей, на якого можна буде покластися в тяжку хвилину.

Леся підростала, перетворювалася на «лебідку». Її фігурка набирала форми жінки, її бюст, її стан – все говорило  про те, що дівчинка перетворюється в молоду і красиву дівчину, майбутню наречену, дружину і матір. Їй, як і колись, хотілося вирватися із оцього «сімейного» пекла на свободу, до людей. Їй хотілося мати свою велику сім’ю, затишне сімейно житло. Втім, не знала тоді Лесі про таке слово як «виховання». Росла вона, як «билинка в полі», що гнулася під всіма вітрами і згиналася під дощем і вітром.

Але було і гірше. Були діти, які не мали навіть того, що мала Леся – дітдомівці. Обділені долею, самі-самісінькі на світі вони з жахом очікували свого «випуску» із цього загального дитячого гуртожитку. Здавалося, у  них було спільне житло, однаковий одяг, їм давали однакову їжу, вони займалися однаковими справами, однаково навчалися, але у них не було однаково – своєї родини.

Яка доля їх чекала?

Хто підставить їм плече в важку хвилину життя? – ніхто.

Ох, як важко це усвідомлювати…

У Лесі були батько і мати. Важко їх так назвати, але вони були. Вона мала житло. Вона любила свою маму, яка так тяжко працювала і фактично сама ростила доньку.

З часом з’явився вітчим. Особливо нічого не змінилося – як не було, так і не стало родинної любові до нерідної дівчини. Як не крути, а рідко кому є снага прийняти чуже дитя, як своє. Ось так і Леся – жила, здається, дома, в родині, а по-факту – сама, одна-одіньошенька.

Не мала вона щасливого дитинства. Ні. Не мала, як то мали інші дівчатка, її ровесниці, які займалися спортом, за ними опікувалися батьки, їх підтримували і захищали на життєвому шляху їх батьки.

Ні. Не мало цього Леся. Вона була одна. Мама ввесь час працювала, а вітчим… Ну, для чого вона йому була потрібна? – Ніякої турботи Леся від нього не відчувала.

Ось так і росла дівчина. Попереду було життя. Потрібно було мати професію, а що могли дати їй мати і вітчим – нічого. Ось тоді і пішла Леся навчатися на спеціаліста по манікюру.  Професія – так собі , але можна було працювати і заробляти якусь копійку.

Несподівано мати і вітчим один за одним померли і залишилися дівчина одна в пустій квартирі.

Що робити? Як жити?

І тоді Леся вирішує продати квартиру і замість неї купити меншу, а решту грошей залишити на життя. Так вона думала, так їй порадили знайомі… І Леся саме так і зробила.

Одного разу вона познайомилася із хлопцем. Нормальний хлопець із робочої сім’ї. Після деякого часу  він сказав:

• Леся, я хочу познайомити тебе із своїми батьками. Ти не проти?
• Ні… - тихо і спокійно відповіла дівчина. – Навіть, навпаки, буду рада.

         Так відбулася перша зустріч із чужими людьми, батьками іще донедавна незнайомого хлопця для Лесі. Було навіть трохи лячно – як вони її приймуть, які відносини між ними складуться. До цього часу Леся не мала досвіду із цього питання і тому трохи хвилювалася перед зустріччю.

        Втім, даремно. Все відбулося нормально. Батьки майбутнього чоловіка прийняли Леся, оцінили її погляди на життя, її самостійність і простоту.

Так почалося нове життя. Як колись і мріяла Леся – життя з добрим і лагідним, непитущим чоловіком, чого Леся боялася найбільше, у власній квартирі, затишному гнізді в одному із спальному районі столиці.

Минув час…

І здавалося нічого поганого не мало статися, але… Якась чорна кішка пробігла між Лесею і її чоловіком. Втім, все-таки на то була причина.  Чоловікові Лесі хотілося мати дітей, а Леся… вона вимушена була зробити операцію і… тепер про дітей можна було б забути.

Чоловік не міг змиритися і… настав час, коли їх відносити закінчилися.

За що доля так покарала дівчину? Чим вона провинилася перед Господом Богом? – А може, то причина в батьках? – Хто вже знає, але… знову дівчина одна в пустій квартирі. То був перший удар в її самостійному житті. Але, Леся не здалася . Вона боролася, вона, як і раніше, хотіла свого щастя.. Її мрії про сімейний рай, як і любу жінку, вела за руку, давала наснаги, а молодість – молодість  вселяла віру в оте омріяне щастя.