Розділ 9 Начальник

          Розділ 9     Начальник

Величне старинне місто , як і тисячі років назад, підіймалося на пагорбах Десни, що звивисто крутила свої коліна за містом в напрямку Дніпра.

Ірена, молода дівчина, що зовсім недавно закінчила музичне училище, вперше на свої очі побачила це древнє місто.

«Так, значить оце тут я буду тепер працювати, - подумки подумала Ірена і сумно добавила, - красиве місто, але …чуже. Нікого із близьких і моїх друзів тут немає. – А… нічого,  ось ви побачите, ви почуєте про мене…»

Велике душевне піднесення і , головне, впевненість у своїх силах, вели цю дівчину в невідомість, в самостійність . Вона не знала і навіть не здогадувалася, що чекає її тут, в цьому прекрасному історичному місті. Перед нею відривалися нові дороги, нові проблеми, нові радості і незгоди.

Десь там, на Поліссі, залишилися її рідні люди, її мама, її син і чоловік. Вона, як невідома комета, сміливо прямувала в невідомість. Її енергійний характер, харизматична натура превалювала над чоловіком, тихим і спокійним меланхолічним хлопцем. Це був типовий випадок, коли жінки стають лідерами в сім’ї.  То був стандартний випадок, коли волею долі з’єднувалися два протилежні характери. 

Було видно – лідером в невеликій сім’ї Ірени  повинна бути саме вона.  Саме характер визначає лідера. Народжені чоловіки-меланхоліки – то передбачувано-ведомі, « соціально-підлеглі»  чоловіки. Саме виховання, стиль життя його предків, де він жив, де ріс, де набирався досвіду, створило характер Івана, якого теж направили на роботу в це старинне місто.

Іван був молодшим сином, якого за звичай любили більше, ніж старшого. І це було нормально, але… справа не в тім. В його сім’ї, явним моральним лідером була мати. Батько, хороший спокійний чоловік, роботяга-водій, по-всяк-денно крутив свою «баранку» і втомлений ввечері повертався додому.

Віра Гаврилівна, мати Івана, невеликого зросту, повнувата жінка, міцно тримала «вудила» своєї сім’ї. Її вольовий характер поглинув у своїх обіймах чоловіка.

Іван ріс.

З дитинства всмоктував сімейний матріархат. По-іншому він не уявляв функціональних відносин в сім’ї.  Ось так і сформувався в нього отой меланхолічній спокійний характер чоловіка, якого потрібно було вести по-життю.

Сама такою виявилася його дружина Ірена.

Чоловік спокійно сприйняв лідерство дружини, бо іншого він ніколи не бачив. Здавалося все «зрослося» по характерам, але Ірена, як ота необ’їжджена кобила, потребувала міцних вудил.   Минуло небагато часу як молода дружина зрозуміла просту істину – її чоловік їй не пара. Він, Іван, не міг своїм м’якотілим характером утримати оцю норовисту кобилу. Йому було не під силу навіть «загнуздати»  її. Він ходив на роботу, втомлений приходив додому – сімейна рутина поступово перетворювалася на сімейну звичку. Обов’язки Іван виконував, але… - то був не той «вершник», який був потрібний отій норовистій кобилі, дружині Івана – Ірен. 

В той час Ірен почала покоряти Чернігів. Працювала вона в дитячому садочку музикантом. Їй подобалася своя робота, подобалася музика, подобалися люди, які її оточували.  Ірена була в «своїй тарілці».

Ішли роки.

Директриса дитячого садочка готувалася на пенсію. Претендентом на її крісло звичайно була ділова, енергійна і харизматична Ірен. Посада директора садочка – не велике начальство. Замість того обов’язків за діточок, за їх утримання, за їх виховання – повний «ріг». Не кожна жінка здатна взяти на себе таку відповідальність за сотню діточок – не кожна… А от Ірен, не замислюючись, не вагаючись, з радістю і надією кинулася в нове життя керівника.

І тепер уже Ірен була змушена не просто утримувати дітей в порядку, але і займатися будівлями, територією, опаленням, ремонтами – всім, чим повинен займатися директор.

Ірену це не лякала. Її бойовий, діловий і напористий характер міг зробити все не тільки для дитячого садочку, але навіть для самого міста Чернігова. Саме такі жінки стають керівниками і депутатами.

Але Ірена не стала прориватися в обойму обласних керівників. Її влаштовувало і таке життя. Ось, тільки з сімейними проблемами вона так і не може «порозумітися».   

Не виходить щасливе життя… Не виходить.

       Малий Олекса потихеньку підростав в тому ж садочку, де працювала тепер уже директрисею  Ірена. І все б було нормально, але… Іван поступово віддалявся і врешті-решт їх сімейне життя досягло апогею, а потім … покотилося вниз – все швидше і швидше.

• Ну, то шо – будемо розходитися? – Іван закурив цигарку, - а, може, якось воно влаштується…Чи шо?
• Ні, дорогенький… все. Досить. Нажилися. – Ірена нервово тримала в руках хустинку, - Іване, давай більше не будемо. Вирішили – все. На цьому кінець і… початок нового життя у кожного із нас. Щасти тобі…
• Добре.. – похмуро і якось неохоче промовив Іван.

Вони чекали в коридорі біля дверей в суд, де повинні були прийняти рішення про розірвання їх сімейного шлюбу.

• Ну, не вийшло… - тихо промовила Ірена, - так буває…

Додому ішли мовчки. Іще вчора, іще годину назад вони були чоловіком і жінкою, а зараз … - зараз вони чужі люди…