Розділ 5. Жіночі посиденьки

      Розділ 5.  Жіночі посиденьки  

        - Ну, то шо, дівоньки, давайте вип'ємо за нас з вами, красивих і вільних, як отой вітер, що дує повесні ! За нашу дружбу і жіночу солідарністью. Будь-мо!

        Гурт молодиць весело, як оті сороки, перебиваючи  одна одну, святкували жіночу солідарність саме на жіночий день 8 березня. Їх було троє: відома вже нам Ганна, Надія, жінка не високого зросту, повновата років сорока пяти і третя - Марічка.

       Марічка була наймолодша серед них - десь, мабуть, років сорок з хвостиком. Чорнобрива, накоротко підрізане чорне, як сажа, волосся, очі кругловаті, а брови великими дугами обхоплювали надбровиці жінки.  

        Всі вони були незаміжні. З різних причин, але чоловіки у них не водилися. Надія - та сама фактично вигнала чоловіка. Ви спитаєте за що? - То вона вам так зразу і не відповість. Скаже: " Почекай, я зберуся з думками і все як слід тобі викладу.."

        А от Марічка... Тут зовсім інша історія...

       Яка? А от я зараз вам про це і розкажу.

       Все починалося, як і в інших стандарстно - знайомство, освідчення, одруження, малосіймейка в девяти квадратних метрах і перші діточки. Тоді молодість не відчувала незручностей і малозначимих проблем. Всі проблеми вирішувалися рано чи пізно, а життя продовжувалося. 

       Жили вони всі разом в Києві на Лісовому масиві. Чоловік, статний, симпатичний молодий чоловік працював у міліції, а Марічка ходила, як багато її подружок, на завод.  Позаду був інститут і от уже у них дві донечки. Тісненька квартирка ледве вміщала їх всіх. Але доки діти були маленькі їх життя не відчувало недостатку в площі. 

       Батьки Марічки жили в своєму провінційному будиночку. Літом Марічка часто приїздила із сімєю до батьків із сімєю. Одним словом, все було, як у всіх -  по-людські. 

      Чоловік Марічки, Микола, мав спокійний і врівноважений характер. Він постійно був на своїй роботі і рідко бачив родину. В основному, і домашнім господарством,  і дітьми займалася енергічна і запальна Марічка. Її характер був абсолютною протилежністю своєму чоловікові Миколі, який покірно сприймав всі заслужені і незаслужені претензії на свій рахунок.   

      Як буває в більшості, Марічка поступово звиклася з роллю голови сімейства і, як ота нерозсудна жінка, на кожному кроці намагалася показати це і Миколі, і Дітям, і всім знайомим. Одним словом - на кожному кроці тикала чоловікові:

     - Ну, де тебе оце носило? Я ж тебе посилала в магазин, а ти де був?

     - Марічко, мила моя, - відбивався Микола, - там же черга з півкілометра, а ти ж мені наказала принести  молока і сметану.. От і змушений був стояти. 

    - Шо, виправдовуєшся? Оце десь, мабуть, зустрів своїх хануриків і не розминувся.. Так було? А ну, кажи правду.

    - Та, ні Марічка, я тобі правду кажу - стояв в черзі. Зате, все купив, як ти наказувала..

    - Тю, наказувала... - переказала чоловіка Марічка, - тобі обов'язково потрібно наказувати. А сам, шо - не здатний додуматися, що купити і скільки? Де ти взявся на мою голову, отакий телепень..

    - Не сварися, Марічко, - ласкаво і спокійно намагався підійти до дружини чоловік. 

   - А, може, теє... А? - якось загадково пічав підступати до Марічки чоловік. 

   - Відійти, тобі кажу! А то як огрію зараз оцією сковородою - отоді буде тобі оте "теє". - сердито відреагувала Марічка. - Бач, який! Тобі тільки "теє" в голові.

    - Але ж, Марічка, - заперечив Микола, - зараз нікого з дітей немає... Ну, іди сюди...

    - Знаєш, - зі злістю відповіла Марічка, - щезни з моїх очей, щоб я тебе не бачила, кобель драний..

     Жінка відвернулася і пішла на кухню, а Микола стояв і думав:

     "А що це таке було? Що я не так зробив? Я ж все-таки чоловік...у мене є дружина. Чи немає?"

     Він зібрався і, не поспішаючи, вийшов із квартири. На душі було неприємно. Це було уже не вперше. "Мені що, іти шукати жінку, яка прийме мене і не відштовхне? - крутилося в голові чоловіка. - А може, у неї оті, як його - критичні дні? А може, голова болить - та, мало чого може бути. Піду краще у дворі з хлопцями в доміно вріжу.."

     У дворі стояв великий збитий із дошок дерев'яний стіл. За цим столом збиралися чоловіки, в основному пенсіонери, і розкладали доміно аж до пізднього вечора.  Рядом був дитячий майданчик і Микола зкоса час від часу приглядав до дівчатками, які спокійно гралися в пісочниці з іншими дітьми.

     Через декілька годин Микола почув знайомий голос:

   -  Миколо, забирай дівчаток і ідіть вечеряти...

     Накінець всі зібралися  за столом на маленькій, тісненькій кухні. 

  -  Ну, шо там наша мама наготувала? - весело запитав Микола, дивлячись на Марічку. - О, як ми проголодалися!

   - Ну, да - проголодалися...- передразнила чоловіка Марічка, - як за стіл, то ти галопом біжиш...