Розділ 2. Розлом

         Розділ 2.  Розлом 

       - Іменем України у відповідністі до статті громадянського кодексу  за взаємною згодою сторін брак вважається анульованим. З цього моменту ви офіційно не чоловік і дружина і маєте право на самостійне особисте життя. - Суддя підняла голову, уважно подивалася на Василя і Ганну, які опуститли голови і з напруженням слухали рішення. - Судова справа закінчена.

        В залі, як і на початку судового процесу, практично нікого не було. Як і раніше, в передніх рядях сиділа мати Василя і сьози котилися з її очей. Вона розуміла, вона знала, вона відчувала біду для його синочка. Василь підхопив матір пір руку і обидва , не оглядуючись, вийшли із залу. На душі Василя було пусто. Він знав, що саме так і буде, але в душі мав хоч і маленьку, але надію на збереження сім'ї.  Та, Ганна була категорична. Ніяки відстрочки по розлученню вона не сприймала. Зі сторони здавалося , що її чоловік  саме і був збудником її поведінки. Галина захопилася роботою, вона  була вся в роботі. Її магазин вимагав багато часу і сил.  Саме цього, подавлюючи нервозність і роздратування, і хотіла жінка. Але підствідомо більше всього вона хотіла свободи. У неї були великі плани, які збуджували її натуру скорпіона і ділову хватку бізнесмена.  Невгамовний діловий темпераметр і напористість ламали всі перепони. На жаль, під цей вал потрапила і її сімя.

      Ганна навіяла собі - її нове життя буде іншим, а їх самій, без чоловіка, буде краще. Хто її чоловік - простий трудяга, добрий спеціаліст і хороша людина.  Все це уже не задовольняло вимог Ганни. Її статус успішної бізнес-леді вимагав іншого чоловіка. Так, Василь не пив, не бігав за юбками, мав умілі руки і тиху вдачу, але Ганна вважала -  вона втомилася за двох приймати рішення. Чоловік-тряпка вже не влаштовув жінку. З рук Василя, за його гроші вона отримала магазин і цього було досить, щоб їх соціальний статус змінився. Тепер Ганна була "баринею" . А чоловік... "Ну, що ж, нехай живе сам. Я йому допоможу грошима - якось воно буде..." -  так розмірковувала оця жінка, яка своїми руками розламала сім'ю на дві половини. Але то був тільки початок...

     Життя в одному будинку для розведених людей - то тяжке, перед усім психологічне, випробування. Діти виросли і навчалися в столиці, а чоловік... -  Чоловіка тепер, фактично, немає. Вона - вільна! Робота в її руках закипіла з новою силою. Потяглися покупці, різко збільшилися доходи, але закінчувався день і потрібно було знову іти додому, до любого колись і такого нестерпного зараз чоловіка. 

       В той час і Василь свою біль і самотність теж намагався заглушити роботою. Його нічні зміни були виснажливі і важкі. Він одну за одною спалював цигарки - приходив вранці додому, а там - пусто... Сон безпокійної душі не міг зморити розтривожені  думки Василя. Дома тепер він нічого не хотів робити.. - А для чого? Для кого? З доньками він бачився мало і , звичайно, вони були на стороні матері. Поступово формувалося відчуття самотності....

       Самотність...

     Людина не може жити сама. Людина - соціальне створіння і їй потрібний соціум, потрібне щастя і спілкування. Але тільки праця на цьому етапі рятувала Василя. Там, на роботі, він був потрібний. Там його поважали і цінували. Він не хотів іти додому, але... іншого міста для нього теж не було і Василь, повільно пересуваючи ноги, плентався кожен раз після зміни додому... до свого будинку, який він так з любов'ю ремонтував і облаштовував. Але, тепер там було пусто... Душа розривалася і вимагала життя, щастя, в той час, як самотність глушила ці пориви і опускала важку пелену Василю на очі, на голову, на його міцні плечі. По характеру, як і багато хто із нас, він був однолюб. Він не розумів - як йому жити і ... навіщо тепер жити. Одна тільки людина, його мати, розуміла свого синочка і намагалася як могла його якось підтримати, вселити в його голову думку - не все іще втрачено. Втім, це мало помагало. 

        Так минув рік. Його обличчя покрилося зморшками, а під очима іще більше стали "мішки". Очі потухли, обличчя заросло щетиною, одяг висів  на плечах, як отой мішок на городньому пугалі. Було видно, що чоловік поволі опускається в безодню...Відчувалася, біда уже стукає в двері, але Василь іще боровся. Він, як міг намагався вижити, та... це в нього погано виходило. 

         Ганна практично не звертала уваги на Василя, хоча і готовила обіди на двох. Її повністю захопила робота, бізнес, контакти, поїздки. Поступово збільшилися доходи, магазин розширився, бажаючи поглинуту господину повністю. Зрідка Ганна їздила до дівчаток в столицю і навіть встигла побудувати кооперативну квартиру на окраїні Києва. Все у неї ладилося. Все виходило. Робота, робота, робота... А Василь? - "А що мені тепер до нього - нехай влаштовує своє життя сам. Не буду ж я для нього шукати нову жінку собі на заміну!" - так розмірковувала Ганна. Втім, часу на філософські роздуми у неї не було. Та і обов'язків у неї тепер різко поменшало. Вона себе запевняла: "А навіщо мені чоловіки - якось обійдуся. Так, логічно і свідомо, розставляла свої аргументи в своїй голові Ганна. - Ну, а знайдеться підходящий - продовжувала мислити жінка, - чого б тоді і не спробувати".

      І все ж таки внутрішній голос заперечував: "Так то воно так, а куди подіти оцього..." 

      Жінка з презирством зиркнула на Василя, який тільки-но повернувся з роботи.

        -  Якщо хочеш їсти - все на плиті. Розберешся сам. Я пішла.