Поговоримо про найбільш поширені в житті домінантні ідеї. Розберемо їх детальніше. На першому місці, на мій погляд, стоїть надлишкова релігійність. З неї й почну.
Яку ідею слід вважати домінантною під час розмови про релігію? Адже кожна людина по-своєму, тією чи іншою мірою, виявляє релігійність. Багато людей вірять у Бога як у певну загальну силу, що все упорядковує, символ любові та гармонії, вищий Розум. При цьому вони не переходять межу адекватної поведінки у побуті, не екзальтовані у повсякденному житті, не перекладають всю відповідальність за свої невдачі на вищу волю. І найголовніше, вони не вимагають релігійних подвигів від оточення та не нав'язують свою віру іншим.
Я особисто схильний вважати релігійну поведінку нормальною і прийнятною доти, доки вірянин не починає «хапати за ґудзик» своїх співрозмовників з наміром довести свою точку зору та «врятувати заблудлого». Шлях активного нав'язування своєї віри веде до хрестових походів та джихаду, де вже недоречні розмови про любов та гармонію.
На мій погляд, в реальному житті не існують стовідсоткові віряни, так само як і стовідсоткові атеїсти. Це моя особиста аксіома, переконаний у цьому. Певні сумніви притаманні всім. Кожного з таких теоретично «стовідсоткових» слід вважати фанатиком, а їх ідеї радикальними. Така радикальна форма ідеї є вже шкідливою для суспільства сама собою при будь-якій орієнтації. Реальна людина на практиці завжди знаходиться в межах між двома цими крайнощами – цілковито «вірю в Бога» або повністю «проти».
Кожна людина має біологічну потребу, природну схильність до віри в захист з боку вищої сили. Це є психологічною нормою, бо така віра певним чином допомагає гармонізувати психіку та світогляд. Але ця ж сама людина має право на власні сумніви щодо будь-якої ідеї. І це є питання свободи совісті для окремої людини, а також важливе положення Конституції для суспільства. Нікого не можна переконувати у питаннях релігії силоміць. Тому тримання людини «за ґудзик» є неприйнятною манерою розмови, не дозволяйте це робити ні щодо себе, ні самі щодо інших. «Ґудзик» у цьому прикладі слід сприймати символічно у широкому трактуванні.
Чи існують ідеї спокійніші? Так! Рибалка та полювання – краса! Яким же приємним може бути спілкування з природою. Але ж що це саме для вас? Вихід на природу чи втеча з дому, від домашніх турбот та обов'язків? Де тут сховано «кавун»? Ви сидите на березі з вудкою або блукаєте лісом з рушницею? Сподіваюсь, що це для вас гарний відпочинок у гармонії з природою та з самим собою. Але ж трапляються і випадки втечі до лісу від суспільства, таке буває. Такі вчинки соціально безпечні, але ж можуть бути суттєвою проблемою для сім'ї.
На риболовлі людина почувається господарем самому собі. Вона може насаджувати на гачок будь-яку наживку, на свій вибір, і закидати вудку в будь-яке місце водойми. І ніхто при цьому не зможе йому «гудіти» у вуха про обов'язки перед родиною та суспільством. Ніхто не має права вимагати ставити на вудку гачок іншого розміру або інший поплавок. Свобода!
Формула рибалки – «нехай весь світ зачекає», дуже заспокоює. Нічого не впіймав… – чудово, подихав свіжим повітрям, провів час на лоні природи. Що може бути краще? Що може діяти більш заспокійливо?
Заспокійливо? А від чого? Від домашніх проблем у сім'ї чи проблем на роботі? Якщо ви постійно «живете» на риболовлі, то виходить у вас є проблеми, від яких ви біжите на водойму. Чи я перебільшую? Відпочинок від усього світу? А після відпочинку «від усього світу» ви повернетеся в сім'ю чи поїдете на інше водоймище? Тобто, в цьому питанні варто правильно поставити акцент – риболовля та полювання для вас спілкування з природою або втеча з родини? Доцільно визначитися.
Якщо ви все ж таки Були на природі, то можна сміливо розводити руки максимально завширшки та показувати друзям, яку велику рибу ви спіймали. Отакенну! А якщо це була Втеча, то питання слід розв’язувати іншим чином.
Городництво та садівництво – найпрекрасніші із занять. Це й радість спілкування з природою, і продукти додому, і праця на свіжому повітрі. Корисно! Ще б пак! Ну, а якщо на цьому «зациклитися»? А якщо це відхід із суспільства? Шукаємо прихований «кавун». Як він виглядає на городі? Бачу таку ознаку в наступному. Людина не хоче повертатися додому, в суспільство, а хоче самоти.
Трудоголік перестає бачити своє оточення, корисність змінює вектор. Така працьовитість також може бути свого роду втечею, тільки трохи в іншому напрямку. В цьому випадку діє той самий принцип своєрідного психологічного «чернецтва», що й у варіанті гіперриболовлі. Людина прагне усамітнитися, аби зменшити спілкування з іншими «метушливими» людьми. Це і є домінантна ідея, на мій погляд.
Не можу в описі обійти увагою чотирилапих друзів. Кішечки та собачки – милі домашні тварини, лагідні істоти. Їхній прямий обов'язок – бути симпатягами та дозволяти господареві себе любити. Різні охоронні функції для них та лов мишей – це все в минулому. Зараз вони «працюють» домашніми улюбленцями, це дуже важлива функція.
Бувають, звичайно, всякі «симпатяги»... Бувають і облізлі дворові коти, і кусючі злі собаки. Але для своїх господарів вони завжди безапеляційно милі та гарні. Для «кошатників» їхні вихованці – лагідні пухнастики. Дряпають диван? Ну що ж, така їхня природа. Для «собачників» їхні улюбленці – вірні друзі з відданим поглядом. Гавкають на всіх котів та велосипедистів? Ну, то це теж їхня природа… мисливські інстинкти. Охороняють! І, звичайно ж, таке – «ніхто не любить мене так безкорисливо як собака».
Достеменно знаю з практики, що при зустрічі в тісній компанії «кошатники» та «собачники» швидше пересваряться між собою, ніж дозволять зневажливо висловитися про свого улюбленця. Любов до тварин часто не знає міри, перевищує любов до людей.