Властивості домінантної ідеї

Як визначити властивості домінантної ідеї? Яка вона на вигляд? Я бачу ці властивості такими:

- нав'язливість у поширенні ідеї, прагнення до її всеосяжності, надмірна схильність до переконання всіх у своїй правоті,

- пафосність опису ідеї при труднощах у її логічному визначенні, схильність до догматизму при обмеженому ідеєю кругозорі,

- однобічне пояснення всіх життєвих явищ через вплив факторів однієї групи, часткова ілюзорність ідеї,

- несприйнятливість до критики у рамках ідеї, відсутність аналітичного та вдумливого підходу до її усвідомлення,

- заперечення чужих ідей та пріоритетність для своєї, підвищена емоційність при її обговоренні, егоцентризм.

Якщо всі ці властивості висловити узагальнено однією фразою, то вийде щось на кшталт: «Свою Ідею приймаю близько до серця, а всі інші відштовхую геть».

Тепер запрошую підійти трохи ближче до конкретики. Як нам у життєвій практиці відрізнити людину, охоплену домінантною ідеєю від людини, просто захопленої чи зацікавленої, від компетентного фахівця, який присвятив себе улюбленій роботі? Чоловік «пішов з головою в роботу» або все ж таки це наша проблема? Зацікавлені ентузіасти, сміливі волонтери, віддані активісти, люди, здатні на подвиг… Як коректно поставитися до них?

Спробуємо в кожному конкретному випадку розібратися, де домінантна ідея має корисну частину, а де шкідливу. Де тут точка балансу, де той «вододіл», після проходження якого ідея стає шкідливою?

Мої висновки щодо цього такі. Ідея може бути сильною та захопливою. Це навіть буває красиво, додає наснаги. Але ідея корисна доти, доки вона гармонізує особистість і дає поштовх до розвитку, дає напрямок докладання сил і натхненно окрилює. Нормальна людина може вірити в Бога, патріотично любити свою націю, піклуватися про тварин – але до певної логічної та етичної межі захопленості. До цієї межі – захопленість, що поглинає. За межею – мають спрацьовувати «гальма» тверезості для адекватної людини або буде царювати безоглядність для носія панівної ідеї.

Адекватна людина бачить цю межу, а фанат ні. Бо у фаната межі немає, він не може об'єктивно «поставити планку», при перевищенні якої ідея починає його обтяжувати. Тут доречно використати слово «пасіонарність», що означає пристрасну відданість ідеї. Пристрасну до здатності витісняти здоровий глузд.

Об’єктивність та адекватність – ось ті властивості мислення, які відрізняють нормальну людину від носія «кавуна» в голові. Світ існує незалежно від думки пасіонарія про нього, інші люди мають право на власний світогляд незалежно від уподобань нашого носія. Кожен суб’єкт завжди живе у реальному, а не у вигаданому ним суспільстві. Тому він має враховувати суспільну думку, правила етики та закони соціуму.

Чи існують інші психологічні градації домінантної ідеї? Чим домінантна ідея відрізняється від фанатизму та маніакальності як поняття? Тільки ступенем самовідданості ідеї. Терміни фанатизм і маніакальність звучать більш категорично, це крайній ступінь захопленості. При цьому «на дні криниці» людських пристрастей, десь у її глибині живуть ще й фобії та залежності. Але ці проблеми вже з галузі психіатрії, не занурюватимуся так глибоко.

Саме одностороння тематична нав'язливість і є характерною ознакою домінантної ідеї. А коли з'являються ознаки такої маніакальності? Тоді, коли зникає самокритичність. Помірна захопленість ідеєю припускає критику, а маніакальна – ні.

Тут потрібно особливо наголосити, що домінантна ідея має явний гіпертрофований вигляд. Вона перебільшує враження, змушує людину впадати в крайнощі в оцінці ситуацій. Тоді людина не «бачить» кольори та півтони, а схильна до чорно-білого категоричного сприйняття. Така ідея домінує у свідомості, царює без обмежень, панує без перешкод. Бо перешкода, загальна чи внутрішня критика, відсутня як така.

Необхідно також сказати й про те, звідки беруться домінантні ідеї? Яке їхнє походження? Бачу тут три можливі версії:

- Ідеї походять із соціальних інстинктів, тобто із соціального виховання в ранньому дитинстві, «вбираються з молоком матері», міцно вплітаються в психіку на рівні підсвідомості та практично не підлягають будь-якій зміні.

- Переростають із простої захопленості за відсутності критичності мислення.

- Навіюються ззовні для індивідуальної чи громадської маніпуляції свідомістю.

Ось нарешті ми й дійшли до цілком практичного питання. Як визначити у людини її домінанту мислення, якщо така є? Це не складно, якщо ви маєте достатньо терпіння. Заговоріть з опонентом на якусь тему, «не його» – співрозмовник млявий, реагує тьмяно, без інтересу. Змініть тему на іншу, теж «не його» – знову влучення немає, байдужий, «спить» у розмові. Широкий світогляд – ні, це не той випадок. «Чужі» теми не підтримує.

І ось на «його» темі він «прокидається», очі спалахують, реагує активно і включається в розмову. Живий! Тема «його»! У ній він має свою думку та інтерес, відчуває свою компетентність, знаходить аргументи для дискусії. Одразу хоче щось комусь доводити, бо інші люди «погано розуміють» важливість постулатів ідеї.

А після визначення домінантної теми ризикніть, покритикуйте його особисто або «священну» тему у її постулатах. Навіщо? Пересвідчитися. Різка та категорична негативна реакція свідчитиме про наявність проблеми. Тут вже самий час берегти ґудзики на вашому вбранні, бо скоро прийде черга їм терпіти за ідею. Адже вони є головним «якорем» для утримання вертлявого слухача, який не хоче шанобливо вдаватися у важливі нюанси.

Співрозмовник ухопив вас за ґудзик та не хоче відпускати, намагаючись втовкмачити вам правильні поняття? Стережіться, це він – носій домінантної ідеї. Придивіться уважніше, чи не побачите у нього на голові кавунові смужки…