Самокритика через гумор

Гумор – найпотужніша зброя у боротьбі з вадами, своїми та чужими, індивідуальними та колективними. Така зброя конче необхідна для самокритики. При грамотному використанні працює безвідмовно. Це мій останній рецепт у цьому розділі. Для розгляду розіб'ємо його на дві групи – гумор ззовні та гумор зсередини, тобто автогумор.

Для наочності уявімо себе «Наполеоном». Не будемо говорити про дрібниці – одразу «підемо у Наполеони». Навіть не хочу розмінюватися на буденні величі типу відомих артистів або начальників на підприємстві. Це ж наша уява, ким хочемо, тим себе й уявляємо. Ми – велика, загальновідома, легендарна особистість, історична постать тощо. «Наполеон» та й годі! Але ж не забуваймо писати це слово у лапках, так буде більш правильно. Бо йдеться зараз все ж таки не про французького імператора, а саме про нас, сучасних.

Якщо нам здається, що оточення бачить нас такими, на п’єдесталі з жезлом у руці та у лавровому вінку на голові, то в цьому випадку буде доречним гумор. Якщо навпаки, ми самі собі здаємося рівними відомому полководцю, то гумор буде вже просто необхідним.

А яка, запитаєте, різниця? Чи нам здається, що оточення нас так бачить, чи нам самим таке ввижається? Діагноз буде один і той самий – я «Наполеон». Це серйозна «комплексна» проблема. Це означає, що наша самооцінка злетіла настільки високо десь у небеса, що її взагалі й не видно з землі. А самокритика при цьому впала настільки низько, що її також взагалі не видно.

Тут вже без «лікування» нічого не вийде. А чим лікуватися? Таблетками? Ні, тут потрібні найміцніші ліки – його величність Гумор. Якщо проблема ще не зайшла до психіатрії, а знаходиться в межах психології, то можна і треба сміятися. Сміх – цілющий. Сміх над собою! Можна ззовні, але краще все ж таки зсередини.

Як ви ставитеся до критики збоку, особливо коли вона супроводжується глузуванням? Погодьтеся, що її важко спокійно витримати. Чи скрипите ви зубами, коли з вас сміються, особливо публічно? Не сумніваюся. Але погодьтеся і з тим, що якщо ви почуваєтеся правим, то глузування не завдає великого розладу і відлітає «як від стіни горох». Якщо ви почуваєтеся правим, то легко знайдете сили пожартувати у відповідь або проігнорувати образливі слова.

Якщо ми більш прискіпливо придивимося до цього явища, то побачимо, що важливо не бути правим, а саме почуватися таким. Це суттєвий нюанс. «Фокус» цього рецепту в тому, що побоюючись глузувань, ви самі себе перевірите на помилки багаторазово і скрупульозно, передбачаючи можливу реакцію оточення. Не зміг себе критично побачити «у дзеркалі» – терпи насмішки. Не хочу! Подумаю ще раз, чи не помилився десь.

Сміх з себе є «вищим пілотажем» самокритики. Самоіронія, анекдоти про себе – найточніша форма самооцінки. Вміти посміятися з себе ще складніше, ніж витримати глузування збоку. Бо спочатку ж треба власний недолік у собі побачити, розпізнати.

Але в такому гуморі полягає найвища мудрість, яку я виніс до епіграфа книги. Безперечно, це високе мистецтво. Включати потрібно не терпіння, а суворий самоаналіз. Тут працює той самий принцип – при самоіронії ви жартуєте над собою тільки в тому випадку, коли впевнені у безпеці такого жарту для себе. Жарт над собою повинен бути обов'язково докладно продуманий – або ваш недолік не дуже важкий, або ви знаєте, як його подолати. Ви точно всебічно проаналізуєте свій промах або поведінку, що стали об'єктом гумору, що і є найефективнішою формою самокритики.

Тож нумо сміятися над собою – по-доброму або жорстко, м’якенько або гостро – будемо здоровіші… ми самі та суспільство в цілому.