Вихід з егоцентра

Невміння людини правильно оцінити саму себе є не лише найбільшою помилкою, але й найпоширенішою. Самого себе роздивитися збоку дуже важко. Недооціниш – виникають комплекси, переоціниш – гординя та егоцентризм. Будь-яка крайність не додає авторитету. Де ж вона, «золота» середина?

Неправильна самооцінка може викликати сміх серед інших людей або роздратування. Таку людину можуть пожаліти, а можуть і вилаяти. Хто я, «Наполеон» чи «пророк»? А може, я красива квітка «нарцис»? Чи не порівняє оточення мене з персонажем з палати номер шість?

Говорячи про самокритику, самоперевірку та самооцінку, треба пам'ятати, що психіка людини, підкоряючись біологічному закону, завжди прагне виправдати саму себе. Власна психіка підказує людині – «я» правий, а всі «вони» – інші люди, обставини, предмети з довгого списку винуватців всього і вся – винні в моїх бідах. Це ж очевидно, не можу ж бути винним у власних проблемах я сам… І людині вартує величезних зусиль, логічних та аргументаційних, щоб компенсувати це природне «стікання» у самовиправдання.

Так працює природний егоцентризм – ми психологічно ставимо себе у центр Всесвіту як базову точку відліку. А базова точка відліку – на те вона й базова – завжди вірна сама по собі, так само як і відлік від неї. Уявити себе коханого на периферії Всесвіту як незначний елемент загального процесу – вкрай неприємно і важко. Але саме це я й пропоную читачеві. Як це здійснити? Для досягнення мети використовуємо наступний прийом.

Отже, ви – центр Всесвіту. Навколо вас крутяться планети, Сонце, люди, відбуваються події. Ви не Господь, але знаєте все. І це «все» залежить від вашої найвищої думки та рішення, ваша думка цікава всім, бо вона є істиною в кінцевій інстанції сама по собі. Але ви величні, мудрі та поблажливі…

І жодної особистої скромності! Скромність дуже заважає стояти у центрі світобудови. Вас всі люблять, поважають, шанують – це без жодних сумнівів. Ви всім необхідні, без вашої участі інші люди не можуть розв’язати навіть найпростіші питання. Все саме так!

Ну як, сподобалося? Приємно? Чи я часом трохи не перебільшив? Виходити із такого стану не хочеться? А треба! Ось і приступимо.

Включимо Скромність на підвищений рівень, напружимо уяву і «виведемо» себе на периферію… Всесвіту, суспільства, громади, трудового колективу тощо. При цьому виведемо лише «погляд», перенесемо його набік. А улюблене «тіло» залишимо в центрі та дивитимемося на нього збоку. «Тіло» нехай робить все те саме – поправляє корону, хмурить лоба, зрушує брови, надуває щоки.

Вийшло? І як враження? Який Я сам під таким ракурсом? Як виглядаю?

Якщо вам при цьому стало хоч трохи соромно і захотілося відвернутися від себе коханого, то настав час коригувати свою позицію щодо Ідеї. А якщо не стало, то вітаю – ви маєте рацію… у чомусь. Принаймні маєте відчуття істинності вашої позиції. Але все ж таки подумайте ще раз – може, зайти ще разочок з іншого боку, роздивитися себе з більшою увагою або додати рівень Скромності...