17 ВІка

17

Віка

Якщо я сподівалась, що Скрипаль облишить свої розпитування, то звісно помилилась. Він тільки зручніше вмостився, і продовжив допит з долею пристрасності:

- Не віриться, що ти б не знайшла можливість провідати матір. Тож це погана відмовка.

- Якщо ви забули у мене є дитина, - пустилась в пояснення очевидного. – І принижуватись та просити в колишнього дозвіл на виїзд за кордон я не хочу.

- Ти така горда? Чи він настільки тиран, що не відпустив би доньку до бабусі?

- Він не посоромився вивезти з квартири дитяче ліжечко! – обурилась я, і прикусила язика. От тільки розповідати Владиславу свої сімейні негаразди не вистачало. Тому закруглила пояснення:  – Думаю, змусити мене щось випрошувати було б для Мальцева дуже приємною справою.

- То залишила б дитину з батьком, на кілька днів.

- Він за декілька місяців окремого проживання не виявив бажання узяти Сашку до себе хоч на день, надто зайнятий будівництвом нових стосунків, - все ж довилось продовжувати неприємну розповідь. - Тому ні, я б не залишила свою дитину з тим, хто не цікавиться нею і відчайдушно прагне мені дошкулити. Якось не хотілось би приїхати з Грузії і виявити, що почався процес по позбавленню мене материнських прав.

- А зараз твоя дитина з ким?

- З моїм татом.

- Так і що ж ти такого зробила колишньому, що він прагне тебе знищити? Чим допекла, а Тараненко?

- Нічим.

- Не обманюй. Чоловік не стане мстити жінці, якщо на те немає підстав.

- Типово чоловіча позиція, - я зневажливо усміхнулась багатію. – Звинуватити жінку у власній обмеженості і жлобстві. Це у вас банальна солідарність заговорила? Самі то хоч були коли-небудь одруженими, щоб щось там розмірковувати?

- Був, - Скрипаль пропустив гнівну частину тиради поза вухами.

- І де ваша дружина? Втекла, не витримавши вашого паскудного характеру? – я поспівчувала бідолашній жінці, що потрапила в тенета цього павука. Хоча з іншого боку, якщо це була така собі варіація Кіри, то може і дарма я її жалію.

- Можна і так сказати, - Владислав теж усміхнувся. – Тільки не втекла, а я її вигнав.

- Ой, чому  я не здивована?

От бісів олігарх. Вміє вивернути розмову так, що між нами вже почало електризуватись повітря. Взаємні претензії так і рвались на зовні. З мого боку так точно.  І чомусь були стійкі підозри, що Скрипаль мене умисно провокував, вишукуючи під час розмови слабкі місця. Наші погляди схрестились, і мене ледь не плющило по кріслу його енергетикою, холодною, владною, нетерплячою. Так що тіло почали колоти дрібні голки, а в грудях щось затрепетало.

Не знаю, чим би закінчився наш спір, але у мене різко задзвонив телефон.

Мальцев, щоб йому гикалось, виявися легким на згадку. Я проігнорувала виклик, не бажаючи вести розмову під зацікавленим поглядом Скрипаля. Та Андрій не зупинявся, і набрав мене ще раз.

- Ти б відповіла, - в наказному тоні заявив Владислав.

- Зараз, - я зважилась і провела пальцем по екрану, приймаючи виклик. – Слухаю.

- Вікторія, мені сьогодні принесли папери з суду, як у тебе нахабства вистачило претендувати на мою майстерню? – обурення Мальцева пролилось бальзамом на мою душу. І я несвідомо усміхнулась.

- А що таке, Мальцев? – я не стримала єхидства. – Ділити так ділити! Все навпіл, ти ж цього хотів?

- Я тобі залишив квартиру, гадина! З ремонтом за мої гроші зробленим. Давай і її ділити, ну?

- Мені зараз не дуже зручно з’ясовувати, за чиї гроші і що було зроблено, Андрію, - я похапцем стала збавляти звук на телефоні, але як на зо не могла натиснути потрібну кнопку, втямивши, що Скрипаль можливо все чує. А він прислухався ще й як!

- Ділова ковбаса, ну звісно. У тебе завжди невистачило часу на мене, все тільки справи і справи, роздула з себе таке, що людям соромно було розповісти. В хаті срач, дитина з няньками, я вічно голодний, зате  у тебе – бізнес! – Андрія прорвало. Голос бринів від ненависті. Навіть подумати не могла, що він такої думки про мої спроби мати достойний фінансовий рівень життя.

- Дай сюди, - Владислав раптом перехопив слухавку, так що я не встигла оговтатись і перешкодити йому. І заговорив, в своїй звичній манері: - Ти, як тебе там, не знаю. До завтра забереш свої заяви з усіх судів, що ти там на подавав, бовдур,  і облишиш жінку в спокої.

- А ти, мужик, хто такий? – трішки оторопів Андрій. Як я і думала, чути розмову було прекрасно. Навіть не підозрювала ніколи, що мій телефон як гучномовець.

- Я той хто вирішує де тобі ночувати завтра: під боком у цицькатої дівки чи в реанімації.

- Ой, все, насмішив, придурок. Передай Вікторії, що вона ще більша дурепа, ніж  я думав. І якщо вже так кортить її захистити, то давай зустрінемось, поговоримо по чоловічому, якщо звісно не боїшся. Бо телефоном всі сміливі.

- Не боюсь, - красиві вуста Скрипаля розтягнулись  в хижій усмішці. Так ніби кіт спіймав жирну мишу,  і тепер вже уявляє, як буде нею гратись. Не заздрю я Мальцеву. – Не зробиш як сказав до завтра, і за тобою приїдуть. Чекай.

Владислав перервав дзвінок і віддав мені телефон, з виглядом повного вдоволення собою.

- Не треба було втручатись, - я дещо зніяковіла від цього сплеску захисту моєї персони. Мене давно ніхто не обороняв. Ірка не в рахунок, звісно.

- Тебе забув спитати. Краще б подякувала, - сатрап виструнчився і вип’ятив груди, типу щоб йому медаль почепити. Це справді було смішно,  я хіхкнула. Але потім знову стала серйозною:

- Я не просила допомоги, але добре, якщо вас потішить - дякую. Хоча. Ви ж знаєте, що він все одно вас не послухає.

- На те і розрахунок, - пояснив Скрипаль. – Щоб то за розвага була, якби твій колишній кинувся з першого разу виконувати всі мої вказівки?

- І навіщо вам втручатись в мої проблеми?

- Може я розраховую на щось більше, ніж формальне «дякую»? – чоловік знизав плечима, і підморгнув мені.