14 ВІка

14

Віка

Ранок почався з дощу і надії, що сьогодні над нами будуть знущатися менше. Як би там не було, а вчорашній безумний забіг навіть для мого тренованого тіла видався несподіваним, і легка креатура була присутньою. І я їй сьогодні не раділа.

Та що там. Мене дратувало геть все з того самого моменту як Кіра не з’явилась на вечерю. Дратував всю ніч дощ за вікном заважаючи виспатись. Я не з тих людей кого барабанна туш по відливах і залізній черепиці здатна заколисати.

 Дратувала вимушена бездіяльність. Я людина активна. Щодня зустрічі, перемовини, подруги – і раптом опинилась відрізана від звичного способу життя.

Кажуть треба покидати зону комфорту, щоб вийти на новий рівень життя. Але мене взагалі то і мій рівень влаштовував.  І тепер просто хотілось запхнутись назад в своє метушливе, але звичне і комфортне життя. Щось я вже перенабралась нових вражень.

Дратував мій татусь, який учора знов покинув Сашку саму на кілька годин. Куди він, питається, пропадає? Де вештається? І чому такий безвідповідальний? Хотілось зірватись з місця і полетіти додому, до донечки. А не ламати комедію перед одним олігархом, який від власних грошей  з жиру біситься. Гарем він собі влаштував, і розважається на всю.

З’явилась шальна думка піти і нахамити гаду в обличчя прямо за сніданком. Щоб виставив мене за двері без зайвих розмов. Але я її прогнала. У Мартініва можуть бути кругом свої люди. Донесуть що я спровокувала Скрипаля,  і точно не бачити мені фінансової допомоги.

Стук в двері змусив зі стогоном вилізти з-під теплої ковдри. Знову кинула погляд на сіре марево за вікном і від всієї душі побажала Владиславу цілий день мучитись «швидкою Настею» за його вередливий характер.

- Вікторія Геннадіївна! Доброго ранку! – сяяв як завжди Віталій. Як йому це вдається? Мабуть, сидить на якихсь сильнодіючих антидепресантах. Не може здорова нормальна людина радіти життю о шостій ранку в понеділок.

- Добрий, - буркнула мажордому і видавила кволу усмішку. Ну не зривати ж на слугу злість за вказівки господаря. – Знову будемо бігати? Дощовики хоч дасте?

- Ну що ви! У нас прекрасний спортзал! – не виправдав мої похмурі думки Віталій. – На вулиці Владислав Іванович тренується тільки в гарну погоду. А взимку і дощ – тільки в приміщенні.

- Кожен день?

- Авжеж. У Владислава Івановича установлений чіткий режим дня, - охоче пояснив слуга. – Тренування, сніданок, потім робота.

- Він і працює вдома? Чи у нього офіс десь? – не могла не скористатись словоохочістю Віталія.

- Спиртовий завод недалеко від Скрипалівки, - Віталій махнув рукою кудись собі за спину.

- Скрипалівки? – відчуваю себе якось папужкою.

- Село де ми знаходимось, - пояснив Віталій. – Так Владислав Іванович його перейменував, коли тут побудувався.  Ой, перепрошую, маю будити інших кандидаток.

Я стояла і трішки здивовано кліпала очима. Скрипалівка? Владислав що геть дахом поїхав, що назвав село де живе, іменем себе?До яких розмірів роздуте самолюбство цього самодура? Мені б і в голову не прийшло назвати свій салон на честь свого імені. А тут ціле село! Боже, та я вже не здивуюсь, якщо в центрі села стоїть відлитий з бронзи пам’ятник живій легенді Скрипалівки – олігарху-сатрапу.

З цими думками переодягнулась і вийшла в коридор з дівчатами.

Погляд сам відшукав Кіру. Не вилетіла, ще й виглядає задоволено як кішка біля горщика сметани. Невже сподобалось їй намилювати самодурові крашанки? Ну звісно! Вона ж не просто мітить в інкубатори та донори. Вона вже спить і бачить себе пані Скрипаль. Владичецею Скрипалівки! Повелителько спиртових заводів!

- Привіт,  - помахала мені Соня.

- Привіт, - кивнула їй у відповідь відвертаючись від блондинки. Зараз побачимо чи такий само задоволений Владислав результатами зустрічей.

- Ви вчора теж чай плили? – почула зацікавлений голосок від ще однієї претендентки, чи то Таї чи Тоні. Ні, все таки Таї. Миловидної шатен очки, яка до сьогодні не дуже висовувалась.

До слова нас залишилось шість –я, Тая, Зоя, Соня, Кіра, і Анжела. І всі зацікавлено подивились на Кіру після запитання в її адресу.

- Не смішіть! – дівчина задерла носика, і загадково усміхнулась. – Хіба дорослим людям більше нічим зайнятись окрім чаювання?

- А що було? Ну скажи? Суворий він? – питання посипались як вода з дірявого друшляка. Одна я мовчала. Бо мені її відповіді не цікаві.

- Дівчатка, скоро дійде черга до вас і все дізнаєтесь, - Кіра перша рушила на вихід. Всім свої виглядом показує, що поспішає до сатрапа на нову зустріч. Але не втрималась від шпильки: - Якщо звісно протримаєтесь тут до того, як дійде та черга. Бо може Владислав вже і визначився хто йому треба, як знати…

От швабра. Було б чим вихвалятись! Мабуть, нахилив її над лежаком в своїх купальнях, а вона  і рада. По малу відчувала, що мене охоплює дивне відчуття злості. Ну звісно це все від постійної нервової напруги. От і Кіра дратує не тому, що я маю якісь там претензії на Владислава. В жодному разі! Просто розчарована. Це неприємно, коли з тобою спочатку фліртують, а потім показують, що це не по справжньому…

Сумбурний потік думок перервався приходом в просторий спортзал з сучасними тренажерами і дзеркальною стіною навпроти них. Мене вже не вражало нічого  в цьому будинку. Навіть те, що сатрап  милується собою під час тренувань.

В очі кинулось, що в приміщенні не має самого Скрипаля. Проспав наш тиран після палкої ночі з білявкою?  У гад, сам ніжиться в ліжку, а ми тут пихтіти як їжачки будемо!

-  Доброго ранку дівчата! – до нас вийшла вже знайомий тренер Світлана. – Готові до розминки?

- Ні, - нервово усміхнулась Зоя. І їй відповіли інші дівчата нерівними смішками.

- А ви, Вікторія Геннадіївна, зачекайте, - раптом гукнув мене Віталій, зиркнувши на дисплей свого телефону. – У вас сьогодні замість тренування інша справа.

- Яка? – чогось мені якось стало не по собі. Які такі справи? Я он краще на бігову доріжку, від гріха по далі…