8 Віка

8

Віка

Після сніданку нас, збентежених і похнюплених, розвели по кімнатах. Той самий чоловік, якого назвали Віталієм. Схоже багатій оточував себе прислугою чоловічої статі, ще раз демонструючи свою нелюбов до жінок.

Моя кімната на другому поверсі виявилась цілком прийнятною. Нейтральні стіни кольору ванілі, односпальне ліжко, шафа, кілька пастельних пейзажів на стінах, ваза із штучними листям на підлозі. Моя валіза теж була тут, стояла біля ліжка, але я першою справо дістала телефон,  і набрала доньку.

Тільки переконавшись, що Сашка вже прокинулась, поснідала і зайнята уроками, трішки розслабилась, і прилягла на ліжко. Рання побудка давала про себе знати. Хилило в сон, тому я не стала собі в цьому відмовляти.  

Розбирати валізу я навіть не думала. Все одно вилечу звідси, через кілька днів.

Розбудив мене несміливий стук в двері.

- Ввійдіть! – буркнула сонно.

- Привіт, - в двері протиснулась голова однієї з дівчат. Тієї самої брюнетки, що була не проти добряче попоїсти вранці.  – Я Софія. А ти?

- Вікторія,  - насторожувало  і дивувало, що вона від мене хоче.

- Вже час обідати, а нас не кличуть, ти б не могла дізнатись в чім річ?

- Не зрозуміла? Як  дізнатись? – чесно дивувалась такій нахабності.

- Ну ти ж все одно кандидатка на виліт, тобі вже все одно,  - вона розвела руками.

- Ну знаєш! Я світловолоса, а не тупа! – сон як рукою зняло. – Думає ти тут найхитріша?

- Ой, це зовсім не те, що ти подумала. Просто я так нервую, так нервую…

- То навіщо сюди приїхала? – я відверто не розуміла  її мотивів. Якщо хвилюєшся і не відчуваєш себе спроможною витримати всі випробування, то не сунь голову  в пащу лева. Боїшся - не роби, робиш – не бійся. Проста філософія Чингізхана для чайників.

- У мене чоловіка не має, - вона без дозволу присіла на край ліжка. – Я працюю, працюю, а грошей все немає. А тут такі вигідні умови. Тільки не думала,  що майбутній замовник такий… я його боюсь до мурашок.

- Співчуваю, - спробувала щиро їй співпереживати. Та не виходило. – Але Владислав Іванович в першу чергу людина, і в другу теж. Не з’їсть він нас.

- А твій чоловік як поставився до бажання народити дитину чужій людині? – Софія очевидно хотіла потеревенити. А я відчувала легке роздратування. Навіть родинка її над верхньою губою мене дратувала.

- У мене немає чоловіка.

- А де ти працюєш?

- В салоні краси, - вихвалятись я перед товаришкою  не стала. Зате знайшла спосіб спровадити: – І я перепрошую, але б хотіла прийняти душ.

- Добре, не заважатиму, а у тебе немає печива раптом?

Я похитала головою. Дочекалась допоки мене залишать в спокої, і пішла вивчати ванну кімнату. Її я знайшла в суміжній кімнатці. Ще одні двері вели з ванної очевидно в сусідню кімнату, але вони виявились замкнутими. Неквапливо змила з себе залишки дрімоти, переодяглась в зручні штани і футболку. Давно я себе так розслаблено не відчувала.

Та згодом на пошту прийшли листи від дівчат з салону, і я на кілька годин поринула в роботу. Хоч і дистанційно, але випускати з поля зору своє дітище я не могла.

Коли вже і справді відчула голод, нас якраз покликали обідати. На щастя олігарх своєю присутністю нас не вшанував, хоч більшість судячи по повному бойовому фарбуванню і вбранню його чекала.

Без Скрипаля обстановка за столом була спокійною, і ми з дівчатами встигли познайомитись,  попоїсти і трішки розслабитись.

Після обіду всіх запросили на вулицю. З’явилось стійке відчуття, що ми отара овець яку вигулюють і пасуть.  Віталій запросив нас прогулятись по садочку з красивими жовтими березами і пахучими хризантемами. Потім було перевдягання і зайняття з пілатесу, яке, о диво! вела жінка.

Привітна Світлана ознайомилась з кожною з претенденток, провела серію тестових асан, і дві години ганяла нас по залу, попутно розповідаючи про правильне дихання під час вагітності.

Я отримала справжнє задоволення від тренування. Кожний м’язик в моєму тілі отримав порцію навантаження. Відчувала себе кішкою, яка вдосталь напотягалась і розім’ялась. Ендорфіни били ключем. Енергія так і вирувала з середини, шукаючи вихід.

А от мої колежанки не всі товаришували із спортом. Тому виповзали із залу тренувань ледь не ходою циркулів. Особливо не до смаку зайняття виявились Оксані, тій що вже була в сурогатних матерях вдруге.

- Навіщо так знущатись над жіночим тілом?  - кректала вона, ледь переставляючи ноги.

- Може тому, що вправи сприяють легким пологам?

- Ти серйозно думаєш що тобі дадуть народжувати?  - вона задерла з живота мокру від поту футболку і витерла нею обличчя. Та на моє німе здивування повідомила: – Прокесарять, і питати не стануть. Такий як цей Влад «Дракула» своїми нащадками ризикувати не буде.

- Не знаю як хто, а  я проти щоб мене різали,  -  озвалась Кіра.  – Потім такий жахливий шрам лишається, і нічим його не приховаєш.

- Та нормально. Заснула з пузом, прокинулась – без. І ніяких переймів! – додала весело Зоя.

- Ти звідки знаєш? Невже допустили з рубцем до кастингу? – сильно здивувалась Оксана.

- Та ні, дівчата розказували,  - Зоя порівнялась із дверми в свою кімнату.  – Побачимось на вечері.

Я була солідарна з Кірою. Різати себе без всіляких підстав точно нікому не дам. І не через рубці. Просто це страшно.

Так собі роздумуючи зайшла в душ, змила піт і переодяглась. По плану мала б бути вечеря. Але варто було вийти в спальню, як в двері постукали.

- Так? – думала то хтось із дівчат знову вирішив побазікати перед вечерю.

- Вікторія, господар вас чекає,  - на порозі з поважним виглядом топтався Віталій. – Я проведу.

Дуже вдячна вам за зірочки до твору, за бібліотеки і коментарі)