Глава 15

- Звідки вона тут?  

- Що там?  

Метис увійшов до поселення. Поруч не було жодної живої душі.  

- Халепа. - роздратований голос Лекса багато що сказав про стосунки між ними.  

Метис прудко піднявся по сходах до Олекси. Кількість енергії, яку він отримав із тієї рослини, була значною, проте витрачати її на такі прості речі - марнотратство.  

- Хто вона?  

- Кущ посеред поля. - Метис не зрозумів. - Перешкода, яку потрібно або знищити, або кожного разу обережно обходити.  

Метис похитав головою та перевірив стан дівчини.  

- Для тебе будь-хто є перешкодою. - з глузуванням сказав він.  

Олекса мав здатність повністю ігнорувати те, що не мало до нього жодного стосунку. Ці слова пролетіли повз.  

- Не поспішай приводити її до тями.  

- Ти настільки ненавидиш її? 

- Ні, справа не в цьому, - Олекса трохи спустився по дерев'яних сходах, - Якщо хочеш зробити це, то будь-ласка.  

Він вказав на Аїду, спонукаючи Метиса допомогти їй. «Просто третого психа я не витримаю», - подумав він.  

Рука Метиса лягла на маківку Аїди, посміхнувшись він прибрав її.  

- Вона в свідомості. - зробивши цей висновок, він встав.  

- Аїдо, твої акторські здібності покращилися. - голосно насміхався Лекс. - Браво!  

Оплески пролунали із його долоней.  

- Гей! - раптово очі дічини розплющилися, вона підстрибнула до Олекси, - Хто я? Кущ?!  

Вона кричала посеред невеликого оглядового майданчика. Лекс лиш відмахнувся від неї.   

- Тихіше. - попрохав Метис, затискаючи ліве вухо поруч, із яким не могла вгамуватися Аїда. 

- Ой, вибач.  

Побачивши його, вона тривожно вибачилася. Її дії можна вважати дратуючими для тих, хто не любить шуму, наприклад, такі як Олекса. Для Метиса, який провів у тиші три роки, галас був віддушиною. 

- Все добре. Можеш продовжувати, поки не травмуєш мій слух. 

- Вже не треба. Він пішов. Продовжувати шоу без глядача - нудно. - вона витрусила пил зі свого вбрання, - я - Аїда.  

Вона простягнула до нього свою руку. Відповівши взаємністю, хлопець назвав своє ім'я: 

- Метис.  

- Яке чудове ім'я! Шкода, що несправжнє. - усміхнулася Аїда та почала спускатися.  

- Воно справжнє. - настоював він.  

- Байдуже як тебе звати. Головне - це те, яка ти людина.  

Вона, підтанцьовуючи, підійшла до Олекси.  

- Це місце наповнене диваками. - спостерігаючи за цією парочкою, сказав Метис. - Що найважливіше: вони всі знайомі між собою. Треба бути обережнішим.  

Наздогнавши їх, він почув відрізок розмови:. 

- Прочитавши останню п'єсу Леї, яку вона залишила на моєму ліжкові, я вирішила виконати її останнє завдання. І ось я тут. Замкнена на декілька років. - розтягуючи, вела свою промову Аїда.  

Всю історію Олекса не перебивав її. Дивина. Йшовши за ними, Метис уважно слухав історію Аїди.  

- Що було в п'єсі? - запитав Лекс, що заглядував у кожне подвір'я, де не було жодної ознаки людського перебування.  

- Думаю, її біографія. 

В цю мить рука, що тримала огорожу, зісковзнула з неї. Олекса поглянув на Аїду здивованим поглядом.  

- Чому ти так гадаєш?  

- Ха! - саркастично видихнула Аїда. - Хоча я дурніша за вас, я знаю її з дитинства. Те, що вона нічого мені не казала, не означало, що я не бачу її почуттів. Та п'єса. Знаєш назву?  

Олекса вже був на межі. Він не думав, що Лілея все розповість Аїді.  

- Кажи вже!  

- Чим прекрасніша квітка, тим вона отруйніша. 

Метис, що слухав неподалік цю розмову, усміхнувся: 

- Дурниці. 

Слухати їхні розмови справді весело, проте головним пріорітетом залишається вибратися із цього чортового масиву.  

Олекса нічого не відповівши Аїді, зайшов на двір невеликої хатини.  

- Тут хтось живе.  

- Чому ти так думаєш? - запитав Метис.  

- Пахне хлібом.  

Глибокий вдих допоміг уловити ледь помітні ознаки запаху випічки. Пахне смачно. Він не їв з того моменту як зайшов до лісу. Діставши із кишені вбрання невеликий корж, він його відкусив.  

Одної секнуди вистачило, аби Аїда стояла перед ним із щенячимим очима. 

- Знаєш, я не їла такої їжі вже два роки.  

- Чим ти харчувалася тут? - із повним ротом поцікавився він.  

- Тут ти не помреш від голоду. Їжа тут не потрібна.  

- Тоді чому хтось готує хліб?  

Логічне питання вийшло з вуст Олекси.  

- Напевно, аби відчути цей смак. - Аїда із насолодою жувала шматок вчорашнього коржа, яким із нею поділився Метис.  

Олекса постукав у двері хати. Тиша.  

- Аїдо, ти зустрічала тут інших людей?  

- Авжеж. Думаєте, ці хати стоять тут для прикраси?  

Вона відчинила двері та спокійно зайшла до середини.  

- Це дім старого Лева. Він потрапив сюди дев'ять років тому.  

- Де ж він зараз?  

- Коли у масив заходять нові люди, всі мешканці села зникають. Через тринадцять годин після виходу із печери, ви побачите їх. Але я сподіваюсь, що ви їх не зустрінете.  

- У чому проблема? - серйозно запитав Олекса.  

- Мешканців села бачать тільки мешканці. Потім ви зможете вибратися звідси тільки тоді, коли нові учасники розгадають загадку господаря масиву.  

Метис оглянув хатину, в якій була піч. На ній лежала солома. Це було ліжко старого Лева.  

- Що за загадка?  

- Ніхто не знає. Це загадка охоронця папороті. Про цю квітку знають тільки із легенд. - Аїда стиснула плечима.  

- Той, хто змушує людей блукати лісами, зникати вночі та бути жертвами його жартів. Чорт - охоронець цвіту папороті. Він нікому не дозволить отримати бажане.  

Олекса та Аїда зосереджено споглядали на Метиса. В їхніх очах читалася підозра.  

- Ні в яких літописах не сказано, що чорт має таку сторону. - чітко промовив Лекс.  

- Я не прочитав це в книзі. Про це мені розповів один майстер.