Глава 10

Невеликий будинок поруч із гарними пейзажами - мрія тих, хто намагається втекти від людей. Я один із них. Кого не втішили люди - втішить природа.  

Господар хатини допоміг мені, повісивши яскравий ліхтар. Навколо маленького світла зібралися комахи. Тільки звуки їхніх крил не давали тиші поглинути все навколо.  

Ліхтар - єдина ознака присутності життя в будинку. Хлопець, що живе тут, зараз поза домівкою. Або він святкує Івана Купала, або має справи, наприклад, пошук цвіту. Людина, що живе окремо від інших неподалік лісу, точно не звикла до святкового галасу. Треба поквапитися! 

Квітка сяяла на межі лісу та поля. Поспішивши туди, я побачив силует. Чоловік сидів біля папороті. Червоне сяйво освітлювало його молоде обличчя. Він дійстав флягу та зробив декілька ковтків.  

Що з ним? Нормальна людина одразу зірве квітку, аби точно бути її власником. Доки він не поспішає, в мене є можливість змінити ситуацію.  

- Це ти? - неочікувано хлопець запитав у квітки.  

Квітка авжеж не відповіла йому. Квіти не розмовляють.  

- Я втомився виконувати твою роботу. Після твого повернення я візьму відпустку. У тебе не буде можливості відмовити.  

Після чого він зробив ще один ковток. Він продовжував мріяти про дні відпочинку, які були схожі на будні ледаря, допоки поруч із ним не з'явилася група мисливців. Тут я і зрозумів, що я в дупі. 

Вісім тіл одночасно впали на землю, жодним чином не зачипивши квітки. Він щонайменше майстер Долі. Хоча я на рівень вищий за нього,  моя сила нестабільна, а тіло поранене. 

Я вийшов зі свого прихистку. Наближаючись до нього крок за кроком, я склав приблизну стратегію.  

- Нарешті ти з'явився. Я вже думав почати співати, аби ти заворушився.  

- Не хотів переривати твої розмови із квіткою.  

 Історія прихована конкретно за цим цвітом мені невідома, проте хлопець навпроти мене точно чекає на щось від неї, або когось. Насправді, іноді  нам треба сказати хоч щось, тому із нашого рота вилітає дурня. Цей випадок саме такий.  

Чоловік з флягою розмовляє із рослиною - примітка до справи лікаря. Почувши це, ви уявляєте звичайного п'яницю, якого побило життя, але, побачивши його, розумієте, що він сильний майстер, що має елегантність. Його рухи - плавні та водночас різкі, а найголовніше: сильні, немов блискавка посеред бурі.  

- Ха! - його посмішка несла в собі глузування.  

У моїй голові лунала тільки одна думка: «Який дратуючий тип». Він зовсім не відчуває ризик, вступаючи в бій. 

Золотавий потік отрути вилетів до його носової порожнини. Я не хочу вбивати чудового суперника, я бажаю його перемогти, тому вміст отрути можна назвати безпечним.  

Його клинок самостійно вилетівши із піхв, відбив мій удар. В цю мить я відправив до нього прозору хмару із отруйним дощем. Коли краплі речовини потраплять на одяг та шкіру, жертва втратить контроль над своїми рухами. Енергія цього трюку завелика для битв, на яких на кону не стоїть розвиток майстра. Після війни із країною Місяця я змінив думку: кожен бій важливий для майбутнього. Використавши це, енергія в моєму тілі значно знизилася.  

Очікувавши, що ризик допоможе перемогти противника, я забув про те, що опонент може бути готовим до цього. Він швидко пересувався із місця на місце. Його дух став агресивним під час атак. Біла мантія на ньому злісно розвивалася, через швидкість рухів.  

Захищатися стало нестерпно тоді, коли клинок розрізав мою ногу.  

- Бляха. – тихо буркнув собі під ніс.  

Мармурова баночка із отрутою, яка до цього була в кишені, спорожніла вмить. Я висипав все із неї, аби вдихнути її. Те, що інших вбиває, робить мене сильнішим. Енргія в моєму тілі зросла.  

Побачивши мої рухи, нападник підлетів до мене ближче. Обличчя, що раптово з’явилося переді мною, неможливо зіпсувати навіть цим перекошеним виразом. Із ним щось трапилося. Ха! Він потрапив під прозору хмару. Проблема в тому, що це не зупинило його. Одним помахом руки він знищив прозору хмару, немов це весь час було надокучливою мухою.  

Я впав на землю. Щось подібне вже траплялося. Моє важке дихання тепер поєднувалося зі звуком крил комах біля ліхтаря. Біле вбрання хлопця залишилося таким навіть після декількох битв. Дійсно славетний майстер!  

- Повертайся назад. – він сказав тільки ці слова перед тим як знову піти до червоного сяйва.  

Більше він не звертав на мене жодної уваги. Його спокій викликає заздрість: будь стійким, немов дерево, що давно пустило коріння. Цим я і скористаюся.  

Я заплющив свої очі та зосередився на лікуванні своєї рани. Ще один невеликий лікувальний потік вийшов поза межі мого тіла. Він долетів до декількох тіл, що розкидані по землі. Енергії отрути в моєму тілі залишилось розміром з краплину.  

Деякі мисливці прокинулися. Вони кепсько виглядали, тому я віддав ту краплину енергії їм. Їхні очі заблищали, коли побачили сяйво цвіту папороті.  

- Хей! – звернувся один із них до іншого. – Він ще цілий.  

Троє мисливців за скарбами цвіту напали на дивного хлопця у білій мантії. Той впевнено порався із ними, хоча й трохи проблематично. Так і знав, що дощова хмара не може не завдати шкоди.  

Бій між ними закінчився швидко, проте це вже не мало різниці. Червоне сяйво перестало освітлювати поле бою, адже цвіт папороті вже був у моїх руках.