Глава 8

Пройшло три роки від смерті Лілеї 

Біль у литковій частині ноги безперевно нагадувала про своє існування. Отримати поранення в таку частину тіла та мати змогу ходити - вже вдача, проте цього недостатньо, аби завершити почате. Три роки я лікувався в жахливих умовах. Після поранення моя цінність в очах сім'ї зникла. Єдине, що вони зробили за цей час, - встановили владу над усіма моїми прибутковими справами. Я знаю, хто їм в цьому допоміг, з ним у мене власні рахунки. 

Шум веселощів та забав залишився далеко позаду мене. Яскравість святкування Івана Купала завжди притягувала мою увагу. В цю ніч величність людини зникає: її затьмарює Місяць та Сонце, вода та земля, життя й смерть. Стихії потребують жертв, тому в цю ніч квітне магічна папороть. Мисливці, що полюють за цією квіткою, часто не повертаються додому. Отримавши цвіт папороті, людина зможе розуміти мову тварин та рослин, знайде скарб й кохання.  

Липнева ніч принесла легкий вітерець, а за ним й голоси незнайомців. 

- Де той диявол може ховатися?  

- Ми не можемо дозволити йому знайти папороть. Якщо ми не вб'ємо його цієї ночі - можемо попрощатися із майбутнім.  

У мене передчуття, що шукають вони саме мене. Давно я не чув своє прізвисько. Диявол Аспид — той, хто вб'є всіх ворогів своєю отруйною силою.  

Знаючи, що я поранений, шукачі слави намагаються вбити мене. Вони забувають: небезпека йде від духу людини, а не від її фізичних здібностей. Мій рівень сили досі на високому рівні.  

Оглянувши місцевість я знайшов свою ціль. Річка переливалася сяйвом сонячних променів неподалік від високого борщівника. Блиск осліплював очі, немов вода стала золотом або коштовним камінням. Мою зарозумілість збила думка, що вода є важливішою цінністю для людини, аніж багатство. Бідняків вдосталь та вони живі, а спраглих небагато, проте скільки вони зможуть так прожити? Максимум три дні.  

Білі квітки на борщівнику приваблюють. Вони схожі на велику парасольку. Я не торкався її, а тільки наблизився ближче. Отрута в цій рослині несильна, проте цього вистачить, додавши до неї моєї особистості.  

Тут, на цьому невеликому острові, знаходиться безліч людей. Виявилося, найманці, які бажають мене вбити також. Не доля створює зустрічі, а наші вчинки.  

Обличчя двох чоловіків збентежилися, побачивши мене перед собою. Вони шукали мене, а знайшов їх я. Хочеш перемогти ворога — збентеж його. Моя рана не дозволяє залишити можливу небезпеку поруч із собою.  

- Чув, ви когось шукаєте. Я вирішив вам допомогти. - із насмішкою звернувся до них.  

Одразу після моїх слів із руки одного найманця вилетіло залізне перо. Рухи були точними та різкими. Його напарник також не забарився із атакою: в мій бік полетів вогняний потік енергії.  

Діставши меч із піхов, моя рука відбила залізне перо, а енергетичний пилок, долетівши до вогняної кулі, - знищив її. Сонячне проміння потрапило на клинок меча від чого він зміг ненадовго осліпити цих вбивць.  

Використавши цей момент, я зник за хащами борщівника. Його висота в середньому від трьох до п'яти метрів, тому, аби вони знали де шукати мене, я видавав звуки під час ходьби.  

Я біг колом від них. Чим довше вони проведуть поміж борщівника, тим більший ефект очікує їх.  

Сонце зайшло за обрій. Почало сутеніти, зрозумівши, що у мене не залишилося багато часу для пошуку папороті, я випустив отруйний сонячний пилок до найманців. Через декілька хвилин звук впавших тіл дійшов до моїх вух. Я досі не вигадав назву для цієї речовини, вона змушує організм працювати в максимальній швидкості, тому отрута із стеблів борщівника спрацювала зараз. Шкіра того, хто торкнувся до цієї рослини, вкривається опіками та пухирями, які пекельно болять. Тіла цих чоловіків були не готові до раптової больової атаки, тому деякий час проведуть без свідомості.  

- Солодких снів.