Глава 4

Сім років тому 

- Ви вже всі маєте перший рівень сили. Він має назву «Спалах», адже ваша сила зреагувала на джерело вашої енергії, змусивши спалахнути блокування поставлене природою на ваше тіло та свідомість.  

Нудний урок тривав менше двадцяти хвилин, проте я вже була втомлена від цього стариганя. Ця інформація є загальновідомою. Кого він намагається здивувати цим? 

- Вау! Отже, це так у мене з'явилася сила?  

А. Тепер зрозуміло. Ця дівчинка - донька головного вчителя академії, але вона нічого не знає про майстрів. Навіть я розумніша за неї, хоча мій брат не такий сильний та розумний, як її батько.  

- Ні, так вона проявляється, а з'явилася вона під час твоєї появи на світ.  

- О! - вона заокруглила свої губи та зробила погляд розуміння. - Дякую, вчителеві за пояснення! - радісно вигукнула Аїда.  

«Ця дівчина дійсно щось незбагненне. Ах, нехай робить, що заманеться. Це не моя справа», - такі думки з'явилися в моїй голові. 

Через годину вчитель закінчив свою лекцію про перший рівень енергетичної сили майстрів. Вдихнувши чистого повітря на ґанку академії, я усміхнулася.  

- Дане! - вигукнула я раніше, аніж почати бігти в обійми до свого брата. 

- Не поспішай так.  

Я опинилася в безпеці його рук. Тепле тіло та свіжий подих завжди оточували мене поруч із ним. Ми не поспішаючи пішли шляхом до нашої домівки. 

- Ми сьогодні будемо вчитися разом? 

- Авжеж. Чим більше розуміння, тим більший успіх.  

Я тихенько розсміялася. Мені десять років, проте поруч із єдиною рідною людиною я можу бути дитячою. Деякі мої однолітки вже підписали договори про заручення в майбутньому, а я могла тримати міцну руку свого брата та бути щасливою. Хоча ми сироти, наше життя спокійне, поки ми є одне в одного.  

- З чого ти смієшся? - зацікавлено запитав Дан. 

- Сьогодні в мене з'явилася мрія. - пошепки промовила я.  

Присівши до мене, він запитав:  

- Чи може цей старий чоловік дізнатися про мрію видатної пані?  

- Ні! - вигукнувши це, я зухвало подивилася на нього.  

- Ні?  

Трохи нещира посмішка виникла у мене на обличчі. Я захитала головою, надувши губи. За мить рука Дана схопила мої щоки.  

- Ти впевнена? - перепитав він.  

- Угу. 

Після цього вигуку я вирвалася із рук свого брата та помчала від нього. Він не забарився та почав наздоганяти мене. Сміх лунав по всій дорозі додому. Догнавши мене поруч із нашим будинком, Дан схопив мене на руки та почав кружляти. Після декількох хвилин гойдалок, які він влаштував мені, його руки опустили мене на землю. 

- Чому ти не хочеш розповідати мені своєї мрії?  

- Все просто: аби мрія здійснилася, її потрібно плекати в своєму серці. 

У відповідь він щиро усміхнувся мені: 

- Тоді плекай, поки не забажаєш її здійснити, а потім я допоможу тобі.  

*** 

- Тобі тільки десять, тому тобі важко зрозуміти, а тим паче створити власний шлях.  

- Ееее, вік - це всього-на-всього число, як куни - сплав міді та срібла. Головне - це досвід.  

Невелика продряхла альтанка вміщала в собі двох підлітків. Кожен вечір тут вони поралися зі своїми завданнями, які надавала академія. Після виконання своїх вправ брат наставляв свою молодшу сестру.  

- Якщо це так, то поясни який шлях ти обираєш? - запитав хлопець. 

- Це не важко здогадатися. Я бажаю йти широкою та легкою стежкою. - після чого вона продовжила щось писати в своєму зошиті. 

Після її слів Дан став похмурішим. Він знав, що Лілея була талановитою, проте вона хотіла мати найменше. У неї не було амбцій та великих мрій. Його сестра не була заздрісною, проте у неї була тільки одна чеснота, що вела її вперед: конкуренція. Знайшовши того, кого вона хоче перемогти, Лілея впевнено переможе, витративши всі сили.  

Як її брат, він бажав саме такого життя для неї - легкого та щасливого. Проте була перешкода - це він сам та ця академія. Якщо Орест дізнається про план створення інформаційної організації, не залишить нікого не покараними. Орест використовував методи, що були гіршими за смерть. Після довжелезної павзи, Дан звернувся до своєї сестри: 

- Лею, що тобі подобається найбільше? 

- Квіти. Вони прикрашають світ, - вона відклала пензель, яким тільки що дописала своє завдання із літератури, та подивилася на Дана, - а ще їх не вважають небезпекою, що є неправильним.  

- Що ти маєш на увазі? - він поклав свою голову на руку та уважно слухав її слова. 

- Брате, чим гарніша квітка, тим вона отруйніша. Сьогодні на уроці літератури ми вивчали легенду про Самоцвіт Ночі. Вона був такою прекрасною, немов це був виріб мистецтва, а не зброя, що може вбити безліч життів. Квіти такі самі.  

- Ти найрозумніша дитина у світі. - тихо промимрив Дан.  

- Так кажуть усі батьки своїм дітям. - Лілея переклала книжки та зошити подалі від себе. На край столу.  

- Проте я не твій батько. - після цих слів він побачив, що сонце вже заходить, - Добре, повертаємося до твого шляху.  

Лілея наповнювала свої сили за допомогою енергії землі. Чорнозем та інші ґрунти були усюди, що не ускладнювало розвиток її сил.  

- Кажи все, що знаєш про землю.  

- З неї виростають усі рослини, по ній ми ходимо та, - вигадати швидко не вийшло, тому тиша наповнила альтанку, - та вона сильніша за воду! 

- А? Чому вона сильніша за воду? 

- Земля втримує ріки та озера на їхніх місцях.  

- Що ти скажеш, якщо дізнаєшся, що існують потоки води під землею, вони пробиваються через землю. 

- Але ці підземні води стримує земля.  

- Ха, ти дійсно вмієш довести свою думку.  

- В мене гарний вчитель. - із усмішкою сказала вона. 

- Назви мені те, що об'єднує всі ці факти між собою.  

Дівчина замислилася, спостерігаючи за порпуровим небом над нею. Сонце зайшло за обрій. Воно сховалося за землею. Ця темна опора була прихистком навіть для яскравого сонця. Тиша продовжувалася занадто довго.