Дари, бажання та їх наслідки

- А я Вам кажу перевірте ще раз!

- Шановний Люкенсій, ми розуміємо Ваше хвилювання, але, будь ласка, зберігайте спокій.

- Тобто Ви маєте сумніви щодо моїх здібностей?! Я бачу, що вона обдарована.

- Так, і ми з Вами повністю згодні, але дар ще не визначився. Так буває.

- Згоден, буває. У зовсім маленьких дітей. Але ж Анабель вже не дитина.

- Ми бачимо, що дар тільки нещодавно почав проявлятися. І це дуже дивно. В такому віці, вибачте шановна Анабель, можливість прояву дарів майже відсутня. З Вашого дозволу ми хотіли б провести ще деякі маніпуляції.

- Дозволяю.

Люк поважливо кивнув головою.

''Цікаво, а от мою думку запитати  хтось надолужиться?''

Чесно кажучи я була просто не в стані зараз сперечатися. Гуляла собі, нікого не чіпала і тут така купа новин на мою непідготовлену дівчачу голівку.

Коли Люк сказав мені, що лікарі помилилися відносно визначення у мене дару, я спочатку подумала, що він жартує. При чому досить жорстоко. Бо будь-яка людина могла зрозуміти наскільки то болюча тема. В пристойних бесідах такі питання не підіймалися взагалі. А тим баче з ледь знайомими персонами. 

І поки я думала, як би дуже коректно натякнути великому начальнику припнути язика, він вже затягнув мене у медичний центр. І тут таке почалося... Бо все ж таки Люк був не останньою людиною на нашій планеті.

Мене почали обслідувати як то кажуть і тут і там, і навіть на те, на що я й не підозрювала.

Вердикт лікарів був однозначний : тепер я маю дар. Це була хороша новина.

Поганою стало те, що який саме дар вони ще не знали. Таке дійсно бувало у маленьких дітей і навіть у підлітків (в тому випадку коли дар затримувався). Але щоб у майже 30 років? Та вони знущаються!

Я вже собі змирилася з тим, що проживу звичайне людське життя, так, не таке коротке, але ж без дару багато можливостей все одно були обмежені, як би я не намагалася працювати краще за всіх, бонусів і репутації все одно б не вистачило на деякі речі.

А тут на тобі, ти обдарована! Якимось невідомим даром. І всі вважали, що я зараз повинна була знепритомніти від щастя. Та я була б не я, якби робила те, що від мене очікували.

- Я на хвилинку, всім дякую.

- Але куди? Анабель, ми ще не закінчили..

- Я повернуся..пізніше..До побачення!

Я просто розвернулася і пішла на вихід. Зараз мені потрібно було дуже добре все обміркувати.

Я йшла і йшла, поки не забрела в якийсь парк. Було вже майже опівночі, але зараз мене це ані краплі не хвилювало. Як і те, що через пару годин починалося моє стажування на таку омріяну роботу.

- Ну що, тепер ти готова поговорити?

Я аж підстрибнула. Ну не можна ж так лякати!

- Ти що здурів? Хіба можна так підкрадатися? Звідкіля взагалі ти взявся?

- Ну, якщо ти раптом не помітила, весь цей час я йшов поряд з тобою. Просто дав тобі час прийти до тями.

- Дякую. Дійсно дякую. Я зараз навіть не знаю, що і думати.

Я присіла на найближчу лавочку.

- Кави хочеш?

- А тут є кава???

- Так, он стоїть автомат. Я звичайно не фанат таких напоїв, але зараз згодиться й таке.

- Це просто чудова пропозиція.

Ми сиділи, пили каву, а я все думала чого він витрачає на мене свій час? Мабуть, через Селену. Бо маю дуже сильні сумніви, що з кожною своєю співробітницею він так няньчиться.

- Що думаєш далі робити?

- Ну, через пару годин мені на стажування. Мабуть, спати вже лягати сенсу немає ніякого. Душ прийму, перекушу, напевно..

- Ана, я не про це. Не думаю, що інформація, яку ти почула в центрі, на тебе ніяк не вплинула.

- У мене було достатньо часу, щоб подумати. І чим більше я про це думаю, тим більше все стає іще заплутанішим.

- Це пройде, такі новини не можна осягнути за раз. Повинен пройти деякий час.

- Так, але..

Несподівано для себе Анабель розплакалась.

- Я так довго цього чекала, вже майже й не сподівалася ні на що, а тут.. А як тепер далі..Вони ще й не можуть сказати, що це за дар..І взагалі..

Сльози вже капали на її долоні, складені на колінах.

Люк просто не міг на це дивитися. Він обняв її, притиснув до себе і мовчки гладив по спині.

Коли вона трохи заспокоїлась чоловік взяв її за плечі і подився прямо в очі:

- Послухай мене. Це все пройде. Ти сильна дівчина і це просто черговий етап в твоєму житті. Кращий етап. Ана, у тебе тепер відкриється цілий світ нових можливостей. Просто прийми це.

Вона дивилася на нього, своїми заплаканими, але все одно такими чудовими очима. Він, навіть, відчував аромат її парфумів, так близько вони були одне від одного. 

І Люк не стримався. Він не міг зрозуміти, чому саме ця дівчина мала такий ефект, але його тягнуло до неї неначе магнітом. Закривши їх на всяк випадок куполом невидимості (нещодавній подарунок Василіска) він впився їй в губи пристрасним поцілунком.

В цей раз вона відповіла відразу ж. Вони цілувалися як навіжені, насолоджуючись кожним моментом. Це було щось таке чого ніхто із них не міг зрозуміти, але чого вони двоє так бажали.

Невідомо скільки пройшло часу, та й це було неважливо. Коли ми нарешті відірвалися один від одного всі думки в моїй голові перемішалися.

''Що я в біса роблю? Чому я знову з ним цілувалася?

Він мій начальник, він мене бісить, він брат Селени...''

Все це я повторювала як мантру. Не допомагало. Мені подобалося з ним цілуватися, торкатися його, відчувати на смак. І я нічого не могла з цим поробити.

- Давай я проведу тебе додому?

- Так, так, звичайно.

От тобі називається і закінчила день без пригод!

Коли ми нарешті підійшли до мого дому була вже друга година ночі.

- Ну, на каву я, мабуть, підніматися не буду..

Сказав зі смішком Люк. Хоча по його тону і в його очах відображалося яку саме ''каву'' він би зараз скуштував. Ну так, я любила гель для душу з кавовим ароматом. І що з того?