Про особисте і не тільки

Виходячи з офісної частини ресторану я все ж не змогла стримати радості. Мене таки взяли! Всі ці емоції було важко тримати у собі, тому я надіслала своїм подругам повідомлення із запрошенням зустрітися у нашій улюбленій кафешці неподалік від мого дому. Дівчата з радістю погодилися, тим баче, що ми втрьох вже давненько так разом не збиралися.

Не можу сказати, що я була дуже світською людиною. Не те щоб я нікуди не ходила, і знайомих було вдосталь, а от близьких друзів..Ні, підпускати когось до себе значило для мене бути абсолютно щирою, відкриватися на повну, а з таким жартувати не можна. Бо дуже вже ранить коли маєш необачність вибрати "не ту" людину. А я знаю про що кажу.
Тому близьких подруг у мене було скажемо так вдосталь. Цілих дві. А ну ще Нік, але зараз він на мене в котрий раз ображався. У нас з ним взагалі були досить дивні відносини. Ми починали як друзі, потім перейшли на більш "тісні" стосунки, але з умовою, що це просто для взаємного задоволення. Далі у нього були якісь відносини з черговим ''коханням всього його життя''. Все це доволі швидко закінчувалося і ось уже він клянеться, що я єдина жінка в його житті і більше йому ніхто не потрібен. Все це супроводжується такою драмою, що Великий Катаклізм і поряд не стояв.
Тішило тільки те, що такі сцени було в односторонньому порядку. Бо мені когось шукати і щось будувати просто не було коли. Весь вільний час забирала робота. Так що до появи у моєму житті Ніка, я просто час від часу з кимось знайомилася у спільних компаніях, але ні до чого серйозного або більш-менш тривалого це не призводило. Да і з Ніком ми були у першу чергу друзі і вже потім щось інше. Як то кажуть, які часи такі і відносини.

Коли я прийшла до кафе одна із моїх подруг вже була на місті. Як не дивно, це був один із закладів "Дива". Це мене трохи збентежило. Не хотілося, щоб про мене склалося враження, що тілько но отримавши перші бонуси я відразу ж побігла їх використовувати. Ще й друзів із собою прихопила, ага.

- Привіт, ''залізна леді"! А де наша сонячна подружка?

Дівчата вони такі дівчата. Так, ми всі дали одна одній прізвиська.

Каталіна, яка зараз сиділа за столиком у дуже комфортабельному кріслі (і чого не можна такі самі в офісах поставити?), працювала у сфері технічного контролю над роботами у самому широкому сенсі цього слова. Вона була молодшим спеціалістом і відповідала за різного роду баги, їх виявлення і усунення. Робота їй подобалася, Кєт (як ми її по-дружньому називали) могла просто годинами розповідати про хелпнерів, домашніх і офісних, про тих кого ми бачили кожен день і  про яких навіть і не чули. Оце й справді була фанатка своєї роботи. За що її цінували, балували бонусами і не забували додавати балів до репутації.

- Ну ти ж знаєш Селену, вона завжди запізнюється. 16 хвилин тому прислала фото із машини. Брата, я так розумію. 
- Вона що, досі не отримала водійське?
- Ні, і не хоче. Каже, що їй за кермом робити нема чого. І я з нею частково погоджуюсь.

Ми дружньо розсміялися. Справа була в тому, що наша "сонячна" подружка повністю виправдовувала свій ''титул". По-перше, вона дійсно була ''сонячна". Такими називали людей, які могли харчуватися виключно енергією сонця. Цю властивість відкрили не більше тисячі тому, що у зрівнянні з іншими вважалося нещодавно. Також таким людям була не страшна ніяка спека, вони стійко переносили будь-які високі температури, не боялися холоду, бо температура їх шкіри завжди була 40+. 
По друге, вона вирішила ще й працювати в сонячній компанії. Такі займалися дослідженням Сонця, сонячними панелями, батареями, а також вивченням людей Сонця. 
Ну і по третє, Селена була самою яскравою і позитивною людиною, яку я тільки зустрічала у своєму житті. Мабуть, саме тому вона відповідала за адаптацію новеньких в компанії, проводила стажування, пробувала нові методи роботи. І взагалі її шалений ентузіазм цілюще впливав на оточення, не було такої людини, яка б пішла від неї з поганим настроєм. Біля моєї подруги наче весь світ розцвітав і грав всіма десятьма барвами веселки.

А паралельно з цим вона була жахливо непунктуальною, відволікалася на дрібнички і взагалі була доволі творчою людиною. Так що машини, в кожній з яких був установлений автопілот і ніяких варіантів для самовираження їй були нецікаві абсолютно.

Поки ми з Каталіной робили замовлення мені під самий ніс підсунули яскраву рожеву квітку. Піднявши очі я побачила як завжди усміхнену Селену. Біля Кєт лежала така сама, тільки салатового кольору.

- Привіт, привіт! Я так рада Вас бачити. А ви вже замовили? І не треба на мене так дивитися, ну подумаєш, трошки запізнилася.
- Ну, якщо 44 хвилини ти вважаєш за трошки..
- Кєт, не будь злюкою, а то станеш схожа на космічну відьму.

О, це і справді було страшне порівняння. 
Після повернення на Землю, цивілізація і справді почала розвиватися дуже швидко. Не без помочі дара звичайно. Люди стали активно освоювати космос і літати туди постійно. Але з часом помітили одну жахливу деталь. Він почав викликати звикання. І чим далі, тим гірше. Дійшло до того, що людина просто відмовлялася повертатися на Землю. І саме загадкове, що деякі змогли навіть вижити. Але тільки жінки. Та в космосі вони не могли одягати "маски" і дуже швидко старішали, перетворюючись на огидних бридких істот. З часом все ж таки знайшли вакцину і від цього. Космічних людей стали відловлювати, деяких навіть вдалося врятувати. Хоча основна частина при прибутті на планету незабаром помирала. Але деякі умудрялися ховатися. Таких жінок і прозвали ''космічними відьмами''.

- Ну дякую тобі за такий комплімент.
Каталіна ані трохи не образилася.
- А де ти знову брата загубила? Чи ти його від нас ховаєш?

Тема брата Селени була страшною державною таємницею. Принаймні ми так жартома називали відмову подруги нас з ним знайомити. Припущень було багато, але до суті ми так і не дійшли. Право на особисте життя ніхто не скасовував. І якщо нам не хотіли його представляти, значить на то були досить вагомі причини.