Третій етап

Співбесіда у самому ресторані була третім етапом мого прийому на роботу мрії. І тут уже все було більш ніж серйозно. Я їхала туди намагаючись зберігати спокій. Бо з однієї сторони це середина мого шляху, а з іншої було страшно. Страшно не впоратися, що я їм не підійду, що не справлюся з роботою. Адже четвертим етапом йшло місячне стажування і там треба було показати себе на всі сто. Ні, звичайно, я працювала у великих ресторанах, мала різний досвід, але із закладом такого рівня ще справи не мала.

І клієнти тут були досить специфічні. 

Тим баче, беручи до уваги мій соціальний статус.

Проблема була в тому, що я відносилася до ''звичайних''. Такі у сучасному світі не вміли і не мали нічого, крім звичайних людських здібностей. І це давило на мене більше всього. Адже, після того, як люди вернулися на Землю, то виявилося, що все не так, як раніше. І проблема була не тільки в тому, що прийшлося все відновлювати. Тварини і рослини вижили. Так, вижили. Незрозуміло як і яким чином, але факт залишався фактом. Не вціліли будинки, заводи, інститути. Не пережили катаклізмів ніякі видатні скульптури, музеї або історичні пам'ятки. Дивно було й те, що майже не залишилося якихось уламків, частин споруд або хоча б асфальту. Та навіть сміття пропало. Природа просто повернулася до ''заводських налаштувань''.

За своїми роздумами і спогадами, я навіть незчулася як приїхала. Зате всі ці думки дуже гарно мене відволікли і заспокоїли. У мене ще в запасі було 22 хвилини і я була цілковито готова до всього. Ну майже.

Поки я чекала в коридорі на прийом у старшого менеджера з персоналу задзвонив телефон. 

Я глянула на руку. Букви бігучим рядком на моєму зап'ястку повідомили, що мене турбував Нік.

Ну чому зараз? НАВІЩО він взагалі набрав мій номер? Здається я ще місяць тому все більш ніж прозоро пояснила.

Ну чого не можна просто прийняти мій вибір? Робота зараз була важливішим за все інше, а такі компанії як ця не приймали взагалі того факту, що у співробітника може бути якесь серйозне особисте життя. Про що я чесно повідомила хлопцю, як тільки дізналася, що мене очікує співбесіда в офісі.

- Ти зрозумій, такий шанс випадає дуже рідко. Хоча, що тобі розповідати, коли сам все знаєш.

Я махнула рукою. Вже пів години намагалася донести до Ніка неможливість наших подальших стосунків. Хлопець чути мене не хотів взагалі.

- Ана, я тобі пропоную серйозно бути разом. Якщо захочеш, навіть з контрактом. Я зможу, ти ж знаєш.

- Знаю і вірю тобі, але хочу більшого.

Контрактом називалося зобов'язання чоловіка взяти на себе відповідальність у випадку вагітності жінки з якою він має відносини. В свою чергу дівчина давала офіційну обіцянку втриматися від будь-яких статевих (і не тільки) відносин з будь-ким іншим. Адже моногамність як основний вид стосунків пропала дуже давно. Ніхто ні на кого не ображався, всі були рівні і мали право мати стільки стосунків, скільки хотіли. Але все має зворотний бік. На серйозні стосунки зважувалися в основному після досягнення фінансової стабільності, але й це не завжди. Дитину так взагалі можна було народити тільки пройшовши декілька комісій і підтверджуючи свій матеріальний і соціальний статус, стабільний психологічний фон, а також гарну репутацію за останні 30 років.

Саме тому пропозиція Ніка була більш ніж щедрою і дійсно підтверджувала серйозність його намірів на мене. Адже контракт можна розірвати тільки у двосторонньому порядку, інакше будуть величезні санкції і обмеження. І він, і я це розуміли.

- Ну чого тобі не вистачає? Все ж було добре!

- Мені свободи не вистачає. Ти не зрозумієш, як воно бути звичайною. У тебе ж є ''дар''.

Це було одним із тих ''сюрпризів'', що очікували людей при поверненні на рідну планету. Спочатку все списували на розвиток цивілізації, добру вдачу або якісь аномалії з генетичним кодом. Та ситуація розвивалася так стрімко, що не можна було далі заперечувати очевидне. У людей стали проявлятися суперможливості, так званий дар. Хтось навчився левітувати, у когось була супер пам'ять, комусь дісталася неймовірна харизма. І коли я кажу неймовірна, то це не просто значить, що людина гарна або приємна. Такій людині були буквально відчинені всі двері і їх всюди хотіли бачити. Можна було б подумати, що вони відразу йшли в фешн індустрію або в кіно, але ні. Живих моделей давно замінили роботи, бо з ними було зручніше. Вони не вередували, не гладшали, не вагітнили і не вискакували заміж за першого ліпшого багатія. Кіноіндустрія так само як і музикальна сфера пішли в нікуди. Чому? Все просто. Штучний інтелект розвинувся до такої міри, що міг згенерувати будь-який контент особисто для людини з урахуванням всіх її потреб, смаків і навіть настрою.

Так що ''харизми'' як їх по-простому називали в основному йшли в дипломати, вели переговори або, як не дивно, ставали психіатрами і вартовими закону. Бо, повторюся, перед їх чарівністю не міг встояти ніхто, ні псих, ні злочинець.

- Анабель, ну яка різниця є чи немає? Я здається ніколи ні слова тобі не сказав за звичайність. І не скажу. Питання ж не в цьому, правда?

Він уважно дивився на мене своїми зеленими очима. Так, питання було не у відсутності дару. І навіть не у можливій новій роботі. Просто наші відносини з самого початку мали трохи інший характер.

- Але ж Нік..Давай не будемо починати цю банальну розмову. Ми з самого початку домовилися, що ніхто нікому нічого не винен. Нам було добре разом, весело, приємно. І тебе здається раніше все влаштовувало. То що раптом змінилося? Чи ти боїшся залишитися одиноким? Не сміши мене!

- Тепер Я хочу більшого. Хочу тебе, всю і повністю. Назавжди.

- Ти себе чуєш? Це цілковита нісенітниця! Які до біса назавжди? Ми знайомі якихось там пару років!

Мені починала набридати ця розмова. Тим баче, що це все було вже не вперше.

- Коротше так. Або залишаємося гарними знайомими або..