1

- То ви претендуєте на посаду адміністратора?

Жінка, що сиділа переді мною була головним директором по персоналу відомої мережі ресторанів ''Диво'' на нашому континенті. На вигляд їй було не більше двадцяти, але я прекрасно розуміла, що це маска.

Бо на таку посаду аби кого точно не візьмуть. У цих закладів була своя репутація і відбір персоналу був дуже жорсткий. На керівну посаду нікого молодше 500 років навіть не розглядали. Ні на яких умовах. Плюс досвід роботи тут відігравав також не аби яку роль.

Саме тому останні десять років я так плідно працювала, наплювавши на будь-яке особисте життя. Саме тому бралася за будь-яку чорну роботу, щоб здобути досвід в ресторанній сфері. Десять довбаних років!

І все тільки для того, щоб зараз сидіти тут, перед цим пихатим стервом, на цьому супер дорогому і взагалі ні разу не зручному стільці. Сидіти, посміхатися так, що аж щоки зводило і чинно відповідати по сотому разу на тупі питання. А все тому, що співбесіди тут проводилися аж у п'ять етапів.

І перший полягав у тому, що як тільки в базі твого особистого резюме золотистим висвічувалась така довгоочікувана цифра десять, ти мала повне право попросити твого роботодавця відгук для пошуку наступної роботи. І не просто якийсь там відгук, а детальний і цілковито позитивний. Тільки так і ніяк по-іншому. Але й це ще було не все. Таке направлення міг дати власник тільки преміум закладу, у якого було не менше трьох зірок і рекомендація повинна була бути саме для ''Дива''. Я пахала як навіжена, конкуренція зашкалювала, але всі знали, що воно було того варте. Адже ця робота була золотим квитком у майбутнє.

Другим пунктом стояла співбесіда з регіональним представником. Завдяки сучасним технологіям їхати нікуди не треба було. Ти просто одягала віртуальні окуляри і з'являлася у віртуальному офісі в назначений час. При тому це могла бути як друга година ночі, так і п'ята ранку. Світ при переході на нові стандарти почав працювати цілодобово і це стосувалося абсолютно всіх. До цієї співбесіди я готувалася дуже ретельно. Вивчала гору інформації, готувала детальне резюме, де розписувала всі свої досягнення, бо тут не було місця сором'язливості. Будь-яка дрібничка могла сприяти тому, що ти станеш співробітником. Перевірялися всі твої контакти за останні десять років, спосіб життя, особисті стосунки. Репутація була для ''Дива'' на першому місті. І тут я не облажалася, достойно відповіла на всі запитання, бо знала кожен наступний крок, кожну відповідь.

- Чи готові Ви підписати контракт на найближчі сто років? - це питання було поставлено в самому кінці нашої співбесіди. І воно мене взагалі не здивувало, бо я знала на що йшла.

- Так.

Я відповіла впевнено і без затримок.

Кінець кінцем, що таке якихось там сто років у зрівнянні з тим що люди зараз жили тисячі?

Так, прогрес досяг того, що людині були не страшні майже ніякі хвороби і катаклізми. Медицина була на піку розвитку. Ти міг залишатися молодим, здоровим і привабливим стільки скільки захочеш. Було тільки два але: фінанси і репутація.

Звичайно, гроші мали не аби яку роль. Але тепер розплатитися можна було не тільки ними. Цінним вважався досвід і знання. Креатив і свіжі ідеї, нестандартне мислення, готовність до ризику - все це могло принести багато додаткових бонусів.

Та на відміну від давніх часів, де багатії могли робити все, що їм заманеться, люди нарешті зробили висновки. Після Великого Катаклізму все перемінилося. І сама людина, і її ставлення до навколишнього світу.

Тоді, дуже давно, коли навіть машини ще не літали (зараз навіть думати про таке смішно), страшенний вірус почав вбивати тисячами. Ніхто нічого не міг зробити. Було незрозуміло звідки все пішло і чому хтось хворіє, а хтось ні. Помирали і багаті, і знамениті, і діти, і тварини.

Нас врятувало тільки те, що технології не стояли на місті. Нова планета, яку вчені відкрили ще в далекому 2050 році і яка вважалася майже непригодною для життя прихистила залишки населення Землі. Спаслися тільки люди і домашні тварини. Більше нікого взяти не вдалося. Сотні років потому, завдяки тому, що встигли перевезти хоч якесь обладнання, людство могло наблюдати як їх планету покрив чорний купол невідомого походження.

А потім в один день все пропало. Поодинокі сміливці почали робити вилазки на планету, пробувати там жити. І там на них чекало дуже багато сюрпризів.

П.С. Якщо Вам сподобалась книга додавайте її на свою книжкову поличку, щоб не загубити. А також підписуйтесь на автора, щоб першими бути в курсі свіжих новинок.
Рада всіх бачити на моїх сторінках)