Розділ 8

У зеленому з золотом камзолі та чорному плащі з вовчим підбоєм, дуже високий навіть для вищого ельфа, спускався до танцювального залу Алан Дем’єн, чарівник та придворний Темного Короля, фейрі, про якого казали, що він кращий слідчий серед Нічної Варти. Роздратований, він примружившись вдивлявся у гостей вампірського балу, але, судячи з усього, не знаходив того, заради кого покинув свій замок.

Точніше — тієї. Юної відьми з Прикордоння, яка примудрилася потрапити під Прокляття Шляху досить високого рівня. Прокляття, яке, цілком імовірно, неможливо зняти.

Алан раптом спіймав себе на тому, що несвідомо думає про Ріаннон як про відьму — адже його чуття ніколи не підводило.

Судячи з усього, сила Ріаннон Бланш, дочки мірошника, була великою… Мало кому вдається проклясти самого себе. А вивчивши старий млин, вересовий пагорб біля нього та вир, у якому мешкала водяна нечисть, лорд Дем’єн переконався — Ріаннон сама винна у всьому, що з нею сталося.

Втім, філософськи подумав він, найчастіше так і буває — у своїх бідах винні, насамперед, ми самі. І надто вже любимо звалювати відповідальність за свої гріхи на когось і шукати винних… Але щоб їх знайти, достатньо поглянути в очі своєму відображенню.

Вищий провів невелике розслідування. І ось що з’ясувалося...

…За словами однієї з водяниць, дочка мірошника мала звичку сидіти біля темних вод, дивлячись на своє відображення, плести коси й розмовляти вголос… немов скаржилася водяному та його дочкам на свою важку долю. І ось одного разу з її вуст зірвалося це Прокляття — тому що над водами схилився один селянин, який дошкуляв дівчині надмірною увагою. Вона зі злості хотіла відправити його прямо в Безодню… Прокляттю Шляху Ріаннон навчила мати — колись дружина мірошника вчилася у старої відьмарки, але зрештою кинула чарівництво заради кохання. Вона повернулася в рідні краї, вийшла заміж і народила прекрасну доньку.

І навіщось намагалася навчити її того, що колись дізналася сама.

Та ось біда — у невмілих руках Прокляття обертаються проти того, хто їх накладає.

Поки Ріаннон злісно шепотіла «Прокляття Шляху», яке мало забрати її кривдника, вона мимоволі відвела погляд. І коли було вимовлено останнє слово — вона дивилася собі в очі!

Ось чому Пагорб відкрився перед нею, і дівчина потрапила до Бурштинового Королівства Кернунна…  Іноді ті, хто схильні до цього Прокляття, наділяються здатністю подорожувати між світами… забуваючи при цьому про те, що сталося, немов туман застилає їхню пам’ять і думки. Ріаннон не пам’ятала про той випадок, не пам’ятала, що прокляла саму себе.

Ось тільки неможливо встояти на Шляху, вічно мінливому, який намагається керувати людиною, і тому дівчину винесло вихором Безодні з осіннього світу Пагорбів та обіймів рогатого Короля. Але є й плюс у всьому цьому — абсолютно несвідомо вона своєю любов’ю розбудила древні сили Пагорбів, і їхній осінній повелитель знайшов нове життя, нове тіло і… нові можливості. Крім того, своїми мандрами між світами дочка мірошника відкрила двері у світ Кернунна для них, Темних вищих, які давно мріяли укласти з Лісовим Королем угоду.

І тепер, завдяки цій дівчині, все можливо… Але потрібно знайти й повернути її на трон Бурштинового Королівства. Правда, лише після того, як вона навчиться стримувати свою Безодню й керувати своєю силою. Інакше може статися велика біда.

Алан Дем’єн щиро сподівався, що Король Кернунн зрозуміє ситуацію й відпустить свою кохану заради навчання у кращих Темних магів… чи відьом.

Зрештою, що таке кілька років для безсмертного духу осені? Пролетять листям на вітрі, прокотяться мерзлою горобиною, попелом від прогорілих вогнищ Самайна ляжуть на Шлях, який знайшов за допомогою Прокляття свою володарку.

Потрібно лише навчити її керувати силою Темряви та Безодні — примарні дороги можуть бути небезпечними й непередбачуваними. Як тільки Ріаннон навчиться володіти Шляхом між Світами, вона стане вельми могутньою відьмою.

Залишилося лише одне — знайти її.

І сюди, на околицю Темного Королівства, лорд Дем’єн прибув лише тому, що відчув сплеск сили в замку проклятого лорда Брана Еохана, вампіра з одного з найсильніших кланів.

…Високий пан у червоному камзолі підійшов безшумно, втім, як і будь-хто з ельфів. Він кашлянням відвернув увагу лорда Дем’єна від його роздумів. Емблема на плащі магістра — перекреслена блискавкою хмара — блиснула, наче була присипана діамантовою крихтою.

— Темних вам ночей, лорде, — коротко кивнув він тому, хто знав тих, у чиїх руках раніше перебували ключі від шляхів між світами — це було дуже давно. Але вищі Темні все ще прагнули повернути той прекрасний час, коли їхня влада була безмежною.

— Темного вам Шляху, — посміхнувшись, відповів Дарен Фаер з натяком.

— Ви вже знаєте, навіщо я тут, — здогадався лорд Дем’єн.

— Орден Вищих гуде, наче розбурханий вулик, нікому не відома дівчина сколихнула все Королівство… З’явилися якісь новини?

— У мене є її опис, і думаю, що не складно буде впізнати людисько серед нечистих і духів смерті…

— Тут перевертні зі Смарагдових лісів, правлячий дім, — тихо сказав лорд Дарен. — Можливо, якщо у вас є річ, що належить дівчинці, то вони допоможуть її винюхати? Волосся та лице можуть бути приховані під перукою або капюшоном плаща… Вона може ховатися в одній із ніш або в саду — перелякана й беззахисна. А ще… не забувайте, лорде, ми в гнізді вампірів, і ніхто не знає, чий голод виявиться сильнішим за страх перед Нічними Стражами. Мисливці небезпечні й непередбачувані.