16. Дуже багато розмов, відвертих спогадів і дуже мало описів природи і погоди.

- Валерія, добрий день! Рада Вас бачити. Мене звати Анна. Марія сказала, що Вам потрібна моя допомога.

- Чесно кажучи, навіть не знаю з чого почати. Я ніколи не була у психологів..

- Нічого страшного, перший раз всі хвилюються. Не переживайте. Давайте для початку Ви просто розкажете про себе. Де ви навчалися, ким працюєте?

Лера почала розповідати і сама не помітила як відпустила себе. Вони просто балакали про все на світі, Анна робила собі якість замітки в блокноті, але це зовсім не відволікало.

- А скажи мені, будь ласка – якось непомітно вони перейшли на більш дружній формат спілкування – коли саме ти зрозуміла, що відштовхуєш від себе Сергія, спробуй згадати, може був якийсь особливий момент?

Лера задумалась. Ось вони біля аптеки, далі зустріч в офісі, їхня перша близькість, Кіра..Бінго!

- Так, я точно згадала. Після зустрічі з Кірою. Саме тоді ми ніби стали по різні боки.

- Розкажи про свої відчуття під час тої ситуації. Уяви: ось ви з нею балакаєте, вона тобі щось розповідає, ти на неї дивишся..Що ти відчуваєш?

- Зніяковіння. Мені соромно перед нею.

- Чому?

- Бо вона така гарна, стильно одягнена, впевнена в собі. Я тоді ще чомусь подумала, що мені такою ніколи не бути. І що..і що..

- І що?

- І що Сергію вона краще підходить – по щоках Лери покотилися сльози

- Бо я завжди була звичайною. Не страшко, але й не красуня. У мене немає ніяких супер талантів. Знаєш, хтось танцює, хтось малює. Таке відчуття, що у всіх навкруги є якісь цікаві хобі, інтереси, всі все уміють і знають. А тут така звичайна я.

- Слухай, це абсолютно нормально. І краса – поняття дуже умовне. Ну справді, скільки ти бачила по-справжньому гарних дівчат? Я тобі відкрию страшну таємницю: таких одиниці. Бо всі інші супер красуні про яких ти думаєш, то всього лиш результат титанічних зусиль і величезної роботи над собою. Лера, зрозумій, майже за будь-яким гарним тілом стоять жорстка відмова від цілої купи речей, які для тебе є цілком звичними і нормальними. Бо навіть, якщо людина від природи струнка, гарні форми самі по собі не з'являються і робляться годинами в тренажерці. Вже не кажучи про те, що не кожного дня хочеться думати про те, що ти їси і скільки. Повір, я знаю про що кажу.

- Ти? В житті не повірю. По тобі ж видно, що від природи худорляве стерво. Вибач, за таке порівняння.

- А якщо я тобі скажу, що в моїй сім'ї усі жінки, та й чоловіки також важать сто плюс? І у мене з дитинства не було ніякої культури харчування. А єдиний спорт, то був у бабусі на городі.

Лера не могла в це повірити.  Анна виглядала просто на всі сто. Стильна зачіска, умілий макіяж, гарний одяг. Невже це все не від природи?

- От я прям бачу, як ти на мене дивишся. З підозрою і німим запитанням в очах. А насправді все просто. Зараз я тобі поясню. Курси макіяжу. Так, вони є і для звичайних жінок. І не настільки дорогі, як тобі здається. Гарний перукар. Ось цього персонажа дійсно важко знайти, але також цілком реально. Стиліст. Я не вміла гарно одягатися. От прям взагалі. І на початку, коли грошей було зовсім мало, то дивилася в інтернеті цілісні образи і копіювала їх. Потім пройшла один курс зі знающою людиною і тепер потрохи вже й сама розбираюся. А список продуктів, які я не їм або їм зовсім рідко і мало, можна уложити в невелику книжку. Чотири рази на тиждень заняття з тренером, плюс кожного ранку йога або просто зарядка.

Лера, краса - то тяжка щоденна праця. Яка ще й потребує непоганих таких грошових вкладів. І нікому вона не дається просто так. Принаймні, після двадцяти.

Анна посміхнулася.

- Але все починається з тебе. І великої, просто величезної любові.

- До кого?

- До себе звичайно ж. Питання не в тому, що ти якось там не під стать Сергію. А в тому, що ти себе не любиш і не ціниш. Ти зрозумій, твій батько пішов із життя, не тому що ти була негідна його і його любові. Просто так вийшло, ніхто у цьому не винен. І ти в першу чергу. Я впевнена, що він любив тебе понад усе. Просто прийми це як факт. Ти гідна всього самого найкращого.

В першу чергу розібратися треба у собі. Щоб зрозуміти куди йти далі.

Ну що ж, на сьогодні ми закінчимо. Тобі буде домашнє завдання. Так-так, прямо як у школі. На найближчий вихідний, відкладаєш усі справи і йдеш себе балувати. Кіно, салон, в кафе з подругою, як хочеш. Але! Обов'язково відмічаєш будь-яке відчуття провини і кажеш сама собі: мені можна. Дозволь собі бути щасливою, балувати себе, любити себе. Просто уяви, які відчуття у тебе до твого малятка. Ти б хотіла, щоб він чи вона купалися в променях любові і піклування? Впевнена, що ти будеш робити для своєї дитинки все, купувати найкраще, давати будь-що. От так треба і до себе відноситися. Як до найдорогоціннішого скарбу у світі. І, повір мені, твоя дитина, бачивши перед очима такий приклад, буде розуміти як треба жити.

А тепер тримай при собі гарний настрій і ділися їм. Ніщо сьогодні не повинно псувати твій день. Бо все починається з тебе.

Лера вийшла від Анни неначе після тривалого сеансу медитації або масажу. Було надзвичайно легко і приємно. Невже так і повинно завжди бути? І відразу ж з'явився цей страх, що все занадто добре, щось повинно статися.

‘’Так, стоп. Як там вона казала? Мені можна. Ну що ж, спробуємо. Мені можна (так смішно звучить) ммм…радіти життю і відчувати легкість’’.

Прислухалася до себе. Не можна сказати, що вона повністю прогнала те неприємне відчуття, але краще дійсно стало.

‘’У мене все вийде. Мені є для кого ставати кращою’’.

Лера з посмішкою пішла до найближчої кав’ярні замовити улюблену каву, на яку завжди було шкода грошей. Не те щоб там була якась космічна сума, а все ж таки постійно думала, що краще не витрачатися. Тепер прийшла пора жити для себе.

Погода була напрочуд весняною. Настрій підіймався. Телефон дзвонив.

Лера тільки зараз це почула і на автоматі взяла слухавку.