15.

- Ти не можеш від нього це приховувати! – у Олега звідкілясь з'явилася чоловіча солодарність.

- Ну чого ж не можу? Дуже навіть можу. Він скоро вернеться до Польщі, після нашого розриву не думаю, що його тут щось тримає. І все. Ніхто ніколи не дізнається чия це дитина.

- Лера, ти себе взагалі чуєш? Ти з ним розійшлася, тому що думала що він безплідний. А тепер виявляється, що у вас буде дитина. В чому тоді проблема, я не розумію?

- В тому, що він мені збрехав!

- Ну з чого ти взяла? Може він просто не встиг тобі розповісти. Ти такий варіант взагалі не розглядала?

Лера задумалась. Насправді ще тоді, у мами на дачі, він намагався щось їй сказати, але його перервали..

- Навіть, якщо і так, то що це змінює?

- Кума, ну що за бараняча впертість? Все чого ти хотіла, ось воно перед тобою. Чому ж тоді ти так намагаєшся все це зруйнувати?

На це питання відповіді не було. Бо Олег був на сто відсотків прав, але ж.. Лера і сама не розуміла чому не хоче миритися з Сергієм. Може, то вже гормони бушують?

- Мабуть, мені просто потрібен час.

- На що, скажи. будь ласка?

- На те, щоб звикнути до думки, що я тепер ніколи не буду одна.

І тут її як блискавка прошибла. В один момент пазл склався і все стало на свої місця. Ось чому вона вперто втікала від Сергія, але разом з тим все життя так хотіла велику сім'ю. Самотність.

Після смерті батька, вони з мамою залишилися вдвох і заміж та більше не виходила. Лера була вже достатньо дорослою, щоб все розуміти, але недостатньо емоційно зрілою, щоб вміти це самостійно пережити.

І, мабуть, саме тоді з'явився оцей страх. Страх бути самотньою, почуття безнадійної втрати. Вона так боялася залишитися одна, що велика сім'я здавалася єдиним стабільним гарантом того, що цього не станеться.

А зараз..зараз Сергій був поряд, вона носила під серцем його дитину і Лера злякалася. А раптом це все пропаде, щось станеться і вона знову залишиться на самоті.

Але поділитися таким, самим особистим, не могла, навіть з найліпшою подругою.

- Маш, пам'ятаєш, ти казала, що ходила до психолога і він тобі дуже допоміг? Телефон підкинеш?

- Я так розумію, що відповідь знайдена?

Лера кивнула.

- Звичайно, підкину. Можу, навіть, сама тебе туди відвезти.

- Дякую, не треба. Ти і так для мене багато зробила. Прийшов мені час бути самостійною.

- Як скажеш.

- Ну це все дуже добре – в розмову знову включився Олег – але тоді тобі треба шукати помічника. Бо робота не стоїть на місті.

- Я вже думала про це. В принципі, ще десь пів року у нас є. Багато чого можна робити з домашнього ноутбука. Не сумніваюся, що мама буде допомагати мені з дитиною. А далі, я пропоную звернути увагу на твою секретарку, Олег. Вона достатньо довго працює, дуже відповідальна, багато разів мені допомагала. І на відміну, від деяких, заміж поки не збирається, робота у неї зараз в пріоритеті.

- Тобто, ти заздалегідь готувала собі заміну? – Олег розсміявся

- Ну взагалі то, мій керівник планував відкривати філіал нашої фірми у Польщі. І я реально розуміла, хто саме поїде туди все налагоджувати.

- Не ну а чого я дивуюся? У мене найкраща помічниця у світі, все передбачила!

- Добре, малятки. З Вами круто, але пора і додому їхати. Дякую, що ви у мене є.

- Я відвезу тебе – кум піднявся – і без прерікань!

- Як можна сперечатися з начальником? Ще без премії залишить – схоже до Лери почали повертатися почуття гумору і гарний настрій.

Приїхавши додому, Валерія набрала маму.

- Ало, мам, привіт! Можеш розмовляти?

- Звичайно, доню. Ну як справи? Сходила до лікаря? Що він сказав?

- Все добре

- Ну як добре, якщо тебе нудить. Діагноз поставив?

- Поставив, поставив. Мам, я приїду до тебе, ти не проти?

- Прямо зараз? Я звичайно не проти, але Лера, скажи мені чесно, щось сталося?

- Давай я приїду і ми поговоримо?

- Ну добре, чекаю. Я як раз пиріг спекла твій улюблений.

‘’Здається, я скоро розорюся на таксі’’ – подумала Лера, збираючись до мами. Насправді вона вже давно придивлялася до автівок, бо планувала найближчих часом щось собі прикупити. Кінець кінцем могла собі дозволити. Звичайно, то було дуже голосно сказано. Машина буде не нова і дешевенька, але все ж таки краще, ніж кожного разу зранку товктися як оселедець у бочці в маршрутці.

Тепер ці плани прийдеться відкласти. Хоча.. А навіщо відкладати? До пологів ще далеко, Машка он взагалі дві вагітності за кермом і нічого. Отож, було вирішено: на вихідних вона купує машину. Потрібно у житті щось змінювати. Досить всього боятися.

‘’Тим баче, я тепер не одна’’ – вона все ніяк не могла в це повірити. Але вже любила цього малюка всім серцем і чекала на його появу. Поки їхала до мами, лазила по інтернету, продивляючись дитячі речі. Це було так незвично! Ні, звичайно, вона багато разів купувала щось для хрестників, але для своєї дитини.. Хто міг подумати, що за пару місяців в її житті все настільки зміниться? Якби в минулому році хтось їй сказав, що незабаром вона стане мамою, нізащо б не повірила. Як і в тебе, що в її життя повернеться Сергій.

Сергій..Лера навіть думати поки що про нього боялася. Як він сприйме звістку про вагітність? Може взагалі їй не повірить, знаючи свій діагноз? Вона не знала, що й думати. Дійсно, треба пройти пару сеансів у психолога і розкласти все по поличках. А то уже сама себе не розуміє.

Сидячі з мамою за великим кухонним столом, Лера все ніяк не могла розпочати розмову про найважливіше.

       - Доць, ну я ж бачу, що щось сталося. Ти сама не своя. Щось на роботі  чи з Машкою посварилися? Хоча ні, що я таке ляпаю, такого ж не буває. 

      - Ні, мам, звичайно ні. Ми ж подруги, чого нам сваритися? І на роботі все чудово. Хоча деякі зміни і        відбуваються.

       Лера глибоко вдихнула і видохнула. Зараз або ніколи.