Частина 10. Забудь. Нас минулих вже немає.

Сергій був зовсім не дурний і розумів, що весь цей інцидент досить сильно вплинув на Валерію. З іншої сторони він був радий, що так легко здихався суперника. Звичайно, не те щоб Віталік мав якісь шанси на Леру, але цілком міг завдати багато клопоту. А він не хотів, щоб його кохана жінка була в поганому настрої через якогось покидька. Тим часом поки Лерка була зайнята, треба було терміново щось вирішувати з поїздкою на пікнік. Ніна Василівна точно його підтримає. Принаймні, раніше вона його любила як рідного. А ця поїздка дозволить їм зблизитися і зламати той барьер, який Валерія чомусь поставила навкруги себе. Не довго думаючи, він взяв її телефон (добре, що той був без пароля) і набрав в контактах ”Мамуся”. Слухавку взяли майже відразу.
- Так, доцю! Ви вже їдете? Вирішили з самого ранку до мене? – це був такий рідний для нього і приємний голос, що було зрозуміло, вона залишилася точно такою як і раніше.
- Ніна Василівна, це не Лера, це Сергій. Пам'ятаєте мене?
- Сергію? – вона на мить замовчала – оце так несподіванка! Коли ти повернувся?А де моя донька? Зачекай, ти зараз у неї?
Він розсміявся.
- А ви все така ж активна і позитивна, як і була! Давайте, я залюбки відповім на всі ваші питання коли ми приїдемо?
- То ви приїдете разом! От Лерка, от мовчунка, ні слова не сказала, що ви знову зійшлися. Сину, я ж навіть нічого не приготувала святкового, така подія! Так, мені терміново треба бігти.. Хоча зачекай, ти ж, мабуть по справі дзвонив?
- Так, хотів запитати Вашу нову адресу, щоб внести в навігатор.
- Ой, точно ти ж тут ще ні разу не був. Ну записуй… - вона продиктувала координати, ще раз виразила радість від того, що він приїде і вони попрощалися. Як раз вчасно, бо Лера вже виходила з душу. Він встиг тільки стерти дзвінок і положити телефон, як вона зайшла на кухню.

- Що ти тут робив?
- Да так, нічого.
- Я чула якусь розмову
- Ну, я балакав по телефону, по справі.
- Ясно. Слухай, мені скоро треба їхати, так що тобі пора уходити. Від своїх вчорашніх слів я не відмовляюся. Мені треба добре все обдумати.
- Добре, не питання. Як будеш мати намір мене побачити, то подзвони. Бувай, сонечко.
Він підійшов і ніжно поцілував її в щоку. Це було зовсім неочікувано. Вона вже приготувала цілу тираду, а Сергій так просто взяв і пішов. Було навіть трохи прикро. Може для нього вже що між ними сталося вранці просто розвага? Або взагалі захотілося свіжих емоцій і він вирішив згадати минулі стосунки?

Вона посміхнулася.
‘’Ото ми жінки дивні створіння. Дійсно самі не знаємо чого хочемо. Як він не хотів уходити, то я дратувалася, що не можу все спокійно обдумати на самоті. А як пішов, то переживаю, що це все було для нього лиш забавкою’’.
Кінець кінцем вирішивши, що почекає до вечора на якусь реакцію від Сергія, жінка нарешті почала збиратися. І як раз вчасно, бо вже невдовзі приїхала Маша.

- Привіт, кума! Кумчику! А де там мої солоденькі булочки? Вона по черзі поцілувала дітей і подарувала їм презенти.
- Ну знову ти їх балуєш! Лерка, у нас вже не квартира, а ціла дитяча кімната.
Машка з Олегом доброзичливо розсміялися. Діти були задоволені і вже активно розпаковували подарунки. Машина наповнилася дитячими визгами і веселощами.

Їхали з музикою, жартами і гарним настроєм.
По дорозі на них чекала закупка в магазині, де було придбано багато потрібного і ще більше всього такого, без чого можна було б обійтися.
- Кума, якщо що мама у мене там не голодує. Бо у мене склалося таке відчуття, що ти вирішила скупити весь магазин.
- Так, жінко, відійди і не заважай. Ти ж не думаєш, що я поїду до мами Ніни з пустими руками?

Мабуть, зі сторони таке звернення до матері подруги виглядало дивно, але не для мене. Марія була наполовину сиротою. Її рідна мати померла, коли тій було десять. І коли ми познайомилися моя матуся вирішила взяти подругу під свою опіку. Їхні стосунки дійсно нагадували сімейні, а оскільки кума була мені за названу сестру, то я взагалі нічого не мала проти. Навіть мої хрестники ніяк інакше як ''баба'' до неї не зверталися.

Нарешті ми доїхали. Добре, що по дорозі не було заторів і поїздка пройшла досить комфортно. Мама вже чекала нас біля воріт.
- А ми вже вас зачекалися – вона світилася як новорічна ялинка. Ні, я звичайно знала, що нам тут завжди раді. Але зараз було таке відчуття, що ми приїхали як мінімум на якесь свято.
- Ми? – я встигла схопити за хвіст думку, яка мене зачепила
- Ну так, уже й шашлик на мангал поставили – ми зайшли у двір.
Думаю, не треба уточнювати кого я там побачила.
- А він що тут робить??? – оце так нахабство! Не ну де це таке видано, тільки зранку обіцяв дати мені час на подумати і на тобі він вже тут.
- Ой, Лер, ну вже можеш нічого не приховувати. Я знаю, що ви з Сергійком знову разом. Так рада за вас. Нарешті, поряд з тобою гідна людина!
Ну чого стоїте, заходьте в будинок, а ми з дітьми потім підемо гратися у сніжки.

Поки я переодягалася в кімнаті на другому поверсі до мене зайшов Сергій. На мені була одна лише білизна і та майже прозора. Ситуація могла вийти з-під контролю.
- Лера, я..стукав..- він завмер на половині речення і просто почав підходити, не зводячи з мене очей.
- Вийди! – я навіть і не думала про щось непристойне.
Але видно у Сергія були свої погляди на цей рахунок. Бо двері були зачинені на замок, а позаду мене стояло велике ліжко.
- Навіть не думай! – я намагалася додати у голос суворості.
- Навіть і не думав – повторив він за мною, підходячи зовсім близько.

Блін, да що ж це таке? Чому перед цим чоловіком у мене вимикається всяке критичне мислення. Не знаю чи відчував він те ж саме, але вже через мить я лежала на ліжку і ми пристрасно цілувалися. Полетіла на підлогу білизна, але це було вже неважливо. Зараз для мене весь світ був у цих зелених очах і єдиним моїм бажанням було відчути його.