Частина 8. Знаєш, як мені образливо це чути? Вибач, я справжній дурень.

- Ну привіт! Довго ж тебе тут чекати.

- А навіщо було мене чекати? Здається, ми вже все вирішили.

Стояти на вулиці було досить холодно, але й запрошувати додому такого неочікуваного гостя якось взагалі не хотілося.

- Скажи мені, для чого ти прийшов? Я більше не хочу тебе бачити і балакати нам нема про що!

Не скажу, що я злякалася. Але Віталік (а це виявився саме він) був гарно напідпитку. Мені якось не доводилося бачити його раніше в такому стані. І це було доволі неприємно.

- Лер, я сумую – він схопив мене за руку, я намагалася вирватися, але марно.

- Да як же ти не розумієш, що це все було помилкою?!! – він уже кричав, обдаючи мене огидним алкогольним амбре.

- Я люблю тебе і ми повинні знову бути разом!

І тут сталося саме страшне, він спробував мене поцілувати. Не знаю чим би могла закінчитися вся ця історія, але раптом я відчула свободу. Мене вже ніхто не тримав.

- Здається, тобі тут не раді – це був голос Сергія. Не довго думаючи, він відтягнув від мене Віталія і тримав його на відстані.

- Слухай, у тебе що, зовсім стріха протікає? Ти навіщо сюди припхався? Пригод не вистачає? - Сергій був явно не в гуморі.

Я ж стояла осторонь, трохи не в тому стані, щоб коментувати події. Хоча один плюс все ж таки мався: мені вже було взагалі ні разу не холодно.

Поки я приходила в себе, зав’язалася бійка. Стало навіть трохи шкода мого колишнього чоловіка: вже вдруге за останній час він отримує по пиці через мене. Або через себе? Хто знає.

В будь-якому випадку треба було щось робити, поки не приїхала поліція і вечір не прийняв зовсім інший оберт.

- Так, все, досить! Сергій, будь ласка, припини його гамселити, там вже живого місця не залишилось!

- Лера, я люблю тебе, виходь за мене заміж!!! – п'яний рев Віталіка зараз точно перебудить мені всіх сусідів. Це був кошмар. Так, зовсім по-іншому я собі уявляла закінчення цього чудового вечора. Але жаліти себе, я буду потім, зараз потрібно було щось терміново вирішувати. На мить я відчула себе героїнею класичного любовного роману, через яку вступили в бійку два поважних джентльмени. Так, треба зав'язувати читати на ніч всілякі романтичні пригоди.

- Сергій, бери цього pомео і пішли до мене.

- Ти зараз серйозно?

- Так, залишати його тут самого не можна в будь-якому випадку. Пішли уже!

Такої комічної ситуації у мене ще не було: один мій колишній веде іншого до мене додому. Вночі. Виставу закінчено. Оплески, пані та панове.

Нарешті наша весела трійця ввалилася до квартири (зважаючи на майже непритомного Віталіка, який хіба що не висів на Сергії іншого епітету важко й підібрати). Я допомогла йому роздягнутися, усадила на диван і пішла за домашньою аптечкою.

Обробивши рани ''герою-коханцю'', вклала його спати. Все одно до ранку нема сенсу ні про що з ним балакати. Віталік намагався спочатку щось буркотіти і протестувати, але кулак Сергія підсунутий йому під ніс, миттю вгамував його пил і він нарешті заснув.

- Будеш чай? – спати не хотілося взагалі, хоча вже й була майже дванадцята.

”І тут карета перетворилася на гарбуза, а Попелюшка на втомлену, засмучену жінку”.

Так, здається, писати казки я точно не буду.

- Із задоволенням – Сергій виглядав теж не дуже свіжо і позитивно, але тримався.

Вже на кухні я зрозуміла яке питання турбувало мене весь це час.

- А що ти взагалі робив біля мого дому? Тільки, будь ласка, давай без оцих нереальних історій про ''я просто випадково тут проїжджав'', я зараз трохи не в цьому настрої.

- Навіть і не збирався нічого придумувати. Все просто. Побачив, що ти поїхала з Максимом, приревнував і поїхав слідом за вами.

- Навіщо, скажи на милість?

- Не знаю, Лер – він зітхнув і опустив голову – просто після тої нашої зустрічі біля аптеки я сам не свій був і навіть написав тобі, не знаю, правда на що я сподівався. Але ти не відповіла і я подумав, що даремно все це зробив. Все-таки стільки років пройшло. Марно було сподіватися, що у тебе залишилися якість почуття. А тут ще цей твій Віталік..

- Уже не мій – лід у моєму голосі можна було додавати в коктейлі

- Але навіть якщо і так, Сергію, невже ти такої поганої про мене думки, що вважав я потягну у постіль першого ліпшого ледь оговтавшись від розлучення?

У мене на очах з'явилися сльози. Було так шкода себе, цього вечора, своїх нездійснившихся мрій.. Я готова була розридатися і трималася з останніх сил.

Сергій нічого не сказав. Він просто різко встав і стиснув мене у своїх обіймах, так по чоловічому. Не знаю скільки ми простояли: я, вдихаючи такий до болю знайомий і рідний аромат і він, зрозумівший, що ляпнув щось зовсім дурне і образливе.

Клацнувши, кнопка чайника повернула нас до життя. Я обережно звільнилася від теплих обіймів (хоча, чесно кажучи не так щоб дуже хотілося) і, як ні в чому не бувало почала робити чай. Сергій сів на місце і просто спостерігав за мною.

А я на хвилинку (буквально на секундочку) чомусь уявила як би могло бути, якби ми тоді залишилися разом. Я отак от, кожного вечора готувала б чай і смачну вечерю, а він приходив з роботи, міцно мене стискав і цілував.

І навіть незчулася як він підійшов позаду і поклав руки мені на плечі, вдихаючи аромат моїх парфумів.

- Лера, пробач мені, дійсно пробач. Я такий дурень. Сонечко моє, ти навіть не уявляєшь як я скучив за тобою, скільки разів уявляв наше подружнє життя, тебе отак, готуючу мені смаколики. Я б все віддав, всі свої гроші аби все змінити, аби ми знову були разом.

- Я досі люблю тебе, принцесо  – дуже тихо додав він наостанок, перед тим як розвернути мене до себе і ніжно, наче кришталеву, поцілувати.