Частина 6. В якій іде активний розвиток сюжету. Хєппі енд теж обов'язково буде. Але не зараз.

- Зая, давай ти зверху - це був голос мого чоловіка, вірніше, КОЛИШНЬОГО  чоловіка, а в тому, що він таким стане дуже скоро, я не сумнівалася.

А поки я була в шоці, Маша діяла. Вона натиснула запис дзвінка, а сама знімала на камеру кому саме дзвонять і коли. Це вона мені потім пояснила, коли я трохи заспокоїлася. Для того, щоб були незаперечні факти для максимально  швидкого розлучення.

Наступні два дні пройшли як в тумані: якісь розмови, документи, поїздки. Ні, я не любила Віталіка, але все ж таки жила з цією людиною, прив'язалася до нього і була дуже вражена такою зрадою. Просто шкода, що я витратила стільки часу, намагаючись створити союз з людиною, яка взагалі того була не варта.

В четвер зранку я знову стала незаміжньою. Чомусь згадалася наша остання розмова після отримання документів про розлучення.

- Це ти у всьому винна – зло промовив мій вже колишній чоловік.

- Думаєш, я не бачив, що я для тебе просто тимчасовий прихисток? Ти ж так мріяла про ідеального чоловіка! Ніколи мене не могла зрозуміти! А аби не твоя стара відьма, я б ніколи не одружився. Було б з ким. Ти взагалі себе в дзеркало бачила? Миша потворна..

Здається він намагався ще щось сказати, але не встиг. Бо в цей самий час підійшла моя кума з чоловіком. І Олег недовго думаючи відправив Віталіка в нокаут.

Я ніяк не відреагувала. Не було ніякої радості від того, що цей покидьок хоч трохи отримав по заслугах. Хотілося просто скоріше додому, в душ, змити з себе всю цю багнюку, в якій я була останні дні. А може й роки.

- Давно треба було це зробити – ніколи не бачила Олега таким лютим. Взагалі то, він був самою спокійною і стриманою людиною з усіх моїх знайомих.

- Слухай, сюди  - він нагнувся до Віталія, який сидів на асфальті і спльовував кров

- Ще раз ти хоча б подивишся у сторону Валерії і я особисто тебе в бетон закатаю.

Якщо згадати сферу в якій ми працювали, то ця погроза не була просто для красного слівця.

- Все, поїхали  - Маша схопила мене за руку і повела до машини.

- Може мені все-таки залишитися з тобою?  - спитала вона вже у мого дому.

- Ні, дякую, дійсно не треба. Не ображайся, я вам дуже вдячна за все, але зараз хочу побути на самоті. Я наберу тебе ввечері, чесно.

Я навіть спробувала посміхнутися. Зі сторони, мабуть, ця посмішка виглядала не дуже.

- Добре, добре, я все розумію. Але все ж таки, якщо що, то ти звони. У будь-який час.

Вона обняла мене і тихо сказала: ”Все буде добре. Я поряд”.

В квартирі було незвично тихо і пусто. Все ж таки я не звикла жити сама, а тут.. Віталік влаштував після себе цілковитий хаос, коли забирав свої речі. І навіть примудрився розбити мою улюблену чашку (звичайно ж випадково). Але це все мене зараз мало хвилювало. Я сіла на диван і просто дивилася в одну точку. Не знаю скільки пройшло часу, коли задзвонив телефон, на екрані було фото мами і слухавку краще було взяти.

- Доця, ну ти як? – мама хвилювалася

- Вибач, мені, будь ласка, я так завинила перед тобою. Якби я тоді тебе не змусила вийти за нього, якби не настояла..

- Мам, перестань – в моєму голосі з'явилися стальні нотки, яких там раніше ніколи не було

- Я доросла людина і це було моє свідоме рішення. І його. Ніхто не винен, що так сталося, це життя, всяке буває – але гіркоти я прибрати не змогла.

- Сонечко моє, я так хотіла, щоб ти була щаслива, щоб збулися твої мрії..

- Мама, я ще молода, все буде. А тепер закриємо цю тему, нема про що балакати.

Давай, я приїду до тебе на вихідних з Машкою? Шашликів посмажимо, я трохи відволічуся.

- Так, звичайно. Ти ж знаєш, що я люблю їх малечу. Ну тоді все, поїхала за продуктами. Чекаю на вас у суботу. Бувай, моя люба. Дзвони якщо що.

- Так, звичайно. Я люблю тебе, мам.

- І я тебе.

Розмова з мамою трохи підбадьорила мене. Я дала собі обітницю не депресувати і взялася за прибирання. Зайві думки дуже класно уходять з голови, коли зайнята чимось корисним. Квартира становилася придатна для проживання і в моїх думках теж з'являлося щось приємне. Трохи згодом, я навіть включила музику і справа пішла веселіше. Правда, то спірне питання, наскільки позитивна класична музика, але мені подобається і це зараз було найголовніше.

Під вечір я сіла за роботу, ще раз все перевірити. Бо Віталік явно був не вартий того, щоб занапастити проєкт, який так важливий для мого кума.

Коли все було готово, набрала Олега зі звітом.

- Ну ти як, взагалі? – він виключив режим начальника і включив кума.

- Як бачиш, про роботу не забуваю – я намагалася виглядати веселою

- Ти ж розумієш, що я не про це

- Да все нормально. Мені просто потрібен час, пережити це все і звикнути. В будь-якому випадку це не та трагедія через яку варто депресувати.

-  Ну добре, якщо так. Маші слухавку дати?

- Да я зараз сама її наберу, чого тобі телефон займати.

- Це так – посміхнувся Олег – як зависнете на дві години, то вас нічим не рознімеш

Бувай, тоді.

- Ага.

Я поклала слухавку і відразу набрала куму. Відповівши по сотому разу на питання про моє самопочуття, озвучила їй ідею з пікніком.

Маша була у захваті.

- Слухай, давно пора. Малі твою маму обожнюють, ми наговоримося наживо, а не по телефону. Да і Олежику треба відпочити, а то з цим контрактом він працював на межі можливого. Отож домовилися, ми десь о десятій за тобою заїдемо, добре?

- Так, було б чудово. Бо як завжди купа речей, ну ти знаєш.

- До речі, бажаю вам сил і натхнення на завтра.

- Ой, кума, це зараз так в тему. Я страшенно хвилююся.

- Слухай, заспокойся, все буде ок. Ви у мене молодці і я в вас вірю.

-Дякую, дорогенька. Буду лягати спати.  Ще не вистачало завтра проспати. Цілуй моїх малят. Я вас всіх дуже люблю.

- І ми тебе, маленька. Добраніч.

Спати я лягала з посмішкою. У мене починалася нова сторінка мого чудового життя.