Частина п'ята. Відверто, щиро і по душам. Або чим закінчуються розмови на кухні.

На роботі був дурдом. При чому натуральний. В кінці тижня мав приїхати  той самий загадковий партнер і все повинно було бути в найкращому вигляді. Але тут я не переживала. Бо, на відміну від особистого життя, на роботі у мене все було ідеально.

Сергію я так і не відповіла, хоча й він мені більше не писав. Віталій на мене образився і вже тиждень жив у друзів.

З позитивного було те, що я нарешті вибралася до Маші. Ну і звичайно розповіла їй про всі принади мого “чудового” сімейного життя.

Марія була у своєму стилі.

- А я тобі давно казала: покинь ти свого притрушеного цього і знайди нормального чоловіка.

Ну що це таке, щоб жінці не те що подарунок або сюрприз, квіти ні разу не приніс!

Ну так, так, це була правда. Віталік вважав недоцільним витрачати гроші на квіти. Подарунки теж дарувати не бачив потреби, типу  ми уже сім’я і навіщо ці всі формальності. Хоча від моїх презентів чомусь ніколи не відмовлявся. Я не ображалась, розуміючи, що у кожного свої недоліки. Що головне не подарунки, а увага і добрі стосунки.

Але, звісно, як і будь-якій жінці мені хотілося романтики.

- А якщо серйозно, дорога моя подружко, я тебе повністю підтримую. І не треба на мене так дивитися! Так, твій (далі йшло не дуже культурне слово) мені не подобався взагалі. Але ж то був твій вибір і я його приймала. Єдине про що я тебе прошу: не лети поперед батька в пекло.

- Не розумію про що ти.

- Все ти розумієшь, не роби із себе дурненьку, тобі не личить. Я ж знаю, що зустріч з Сергієм тебе зачепила за живе. Але, будь ласка, скажи мені що рішення про розлучення ти прийняла не через нього?

- Маш, ну за кого ти мене приймаєш? Мені ж не 18 років, щоб такі рішення приймати під впливом жіночих гормонів. Так, я не відмовляюся, я не очікувала його побачити. Так, я згадувала про наші колишні стосунки. Але ця зустріч просто стала для мене поштовхом, щоб подивитися по-іншому на свої відносини з чоловіком. Можливо, я вже десь в глибині душі і сама розуміла, що щось не так. Але все боялася.

- Чого, Лер? Тягар із плеч скинути? Чи у вас там троє дітей по лавках сидять?

- Да знаю я, що ти маєш рацію. Боялася, що може я себе даремно накручую, а насправді у нас все норм. Ну правда, от скільки пар і сімей так живуть? (подруга скривилася)

В собі копалася, думала, що то зі мною щось не так. Адже завжди винуваті двоє. Знаєш, Віталік, він же не те щоб зовсім поганий, просто він..

- Мудак твій Віталік, от він хто! Не, ну ти і дурепа, хоч і розумна. Ну, Лєр, ну тобі всього 23, все життя попереду. А ти на одному довбні зациклилася, наче він єдиний у світі.

- Легко тобі казати. У самої то он люблячий чоловік, дітки пречудові. А у мене крім мами й тебе нікого немає.

- Слухай, то ти вже себе накручуєш. Ось що я тобі скажу: треба йти вперед. А для цього звільняти місце у своєму житті для чогось нового. Або когось (тут подруга хитро посміхнулася і підморгнула).

До речі, ти вже балакала з Віталієм, як він відреагував? Заяву вже подали?

- Ні, він же вдома не ночує, ображається на мене.

- Так, дзвони йому прямо зараз. Нема чого тягнути кота за хвіст.

- Маш, ну ти з дуба рухнула? Хто такі речі по телефону повідомляє?

- Ну от ти і будеш перша. Дзвони давай і щоб я все чула, а то я тебе знаю, будеш до останнього його жаліти, а там дивись і передумаєш. Скільки разів уже таке було, а? Дзвони!

І вона простягнула мені мій же телефон.

Робити було нічого, під напором Маші навіть декан в інституті здавався.

Я набрала номер, поставила на гучномовець і стала чекати. Один гудок, два, три..

- Ну от, він не бере слухавку, потім наберу – не встигла я зрадіти, що так легко здихалася тяжкої розмови, як телефон ожив.

Спочатку було тихо і якийсь шурхіт чи возня, я вже була подумала, що у нього телефон в кишені або в сумці і випадково натиснувся..а далі почувся жіночий стогін, і ще один..

Було зрозуміло, що люди там не в шахи грають, але у мене ще теплилася надія, що все не так як здається, коли..