ЕПІЛОГ

Виставкова зала була заповнена людьми, настільки, що здається ще трохи і просто нікуди буде ступити. Сучасний дизайн, білі стіни, просторе світле приміщення – ідеальне місце для фотовиставки. Але чи всіх тут хвилювало насамперед мистецтво? Ні.

– Слухай, – Ангеліна нарешті пробилася крізь натовп, тягнучи за собою Соню. – Я навіть не думала, що у нас у місті стільки любителів фотографії.

– Ти ж сама всім навколо цю виставку рекламувала, переконуючи, що їм просто необхідно це побачити.

– Хочеш сказати я не права? – Ангел уперто підвела голову, дивлячись на подругу. – Те, що в мене самої і немає таланту ні до малювання, ні до музики, ні до всього іншого, зовсім не означає, що я не можу бачити його в інших. Подивися сама.

Ангел показала на людей, що застигли перед фотографіями. Це там, у холі, гості спілкуються, сміються та діляться враженнями, тут же все інакше. Роздруковані знімки зачаровували не лише красою, а й контрастністю. У них наче зіткнулися два світи. Що не кажи, а це справляє сильне враження, коли на одному знімку ти бачиш сонячні промені серед яскравої соковитої зелені, безтурботну усмішку, щасливий погляд звичайного, по суті, зовсім ще молодого хлопця, а з сусіднього фото на тебе дивиться він же, але... Ані безтурботності, ані розслабленості немає. Сірий дим, червоні спалахи, а в очах сувора рішучість, оточена сірими тривожними зморшками.

І так від кадру до кадру. Яскраві квіти на тлі блакитного неба, а слідом квіти зовсім інші, що горять потопаючи в диму, безбарвні й невтішні. Радісні усмішки молодих хлопців, що стрибають у річку, і кадри де вони ж входять в заповнене вогнем і димом приміщення. Або ще фото: батько тримає на руках маленьку донечку, а наступному знімку він виносить з полум’я постраждалих.

Тут були і портрети, і пейзажі, і фрагменти деталей, які зазвичай ніхто не помічає, але тепер вони набули особливого сенсу.

– Це страшно красиво, – шепоче молода дівчина, завмираючи перед фото, на якому рятувальників наче поглинає дим. – Мурашки по шкірі. Нагадай, хто автор цих фото?

– Тетяна Горобець.

– Кумедне прізвище, – дівчина посміхається і, неохоче відриваючись від фото, йде до наступного знімку.

Соня ж задумливо переводить погляд із цієї парочки на ще одну, що тільки увійшла до зали. Чудово їй знайому пару. Руда мініатюрна дівчина з розпатланим рудим волоссям і високий міцний хлопець, що не відводить погляду від своєї супутниці.

– Знаєш, Ангеліна. Ти помиляєшся, – раптово вимовляє Соня, дивлячись на подругу.

– Що означає помиляюсь? Я ніколи не помиляюсь! А якщо помиляюся, то це не помилки, а так... Напрацювання досвіду, прокачування навичок і взагалі…

– І взагалі, у тебе неймовірний талант...

– Що? – Ангел навіть збилася з думки, здивовано та недовірливо дивлячись на Соню. – Ти серйозно?

– Так. Ти поєднуєш людей.

– Ну, гаразд. З цим я згодна, – Ангел хитро посміхнулася, з щирою радістю роздивляючись новоявлену парочку.

– Знаєш, мені взагалі здається, що чим більше у світі щасливих людей…

– Тим менше роботи у психіатрів? – єхидно перебиває подругу Ангеліна.

– Гей, я хотіла сказати, що тим краще стає наш світ!

– Я так і подумала. Але давай менше пафосу, більше справи. У нас стільки ще пар нещасливих!

– А може, не треба? – Соня, загалом вже і не проти, але цей ентузіазм трохи лякає.

– Треба, Соня, треба. Щастя саме себе не збудує. А в мене вже є дехто на прикметі.

ПІСЛЯМОВА

Дорогі читачі, у житті кожного з нас є труднощі, страхи, сумніви, але зараз я хочу нагадати і собі, і вам про те, наскільки важливо перебороти їх і зробити крок назустріч мріям. Повірити в себе або довіритися комусь, наважитися займатися улюбленою справою, вирушити у довгоочікувану подорож.

Ніхто не знає скільки в нас є часу, але я переконана: життя без мрії, як і без любові, втрачає всякий сенс. Іноді варто спробувати і ризикнути, як мінімум для того, щоб потім все життя не шкодувати про втрачені можливості. Вірте у себе і вірте у тих, кого любите. Адже їм це потрібно анітрохи не менше. Якщо відчуваєте, що це ВАШЕ, не здавайтеся. Навіть якщо все йде не так гладко, як вам хотілося б. Вірте! Зрештою, все завжди закінчується добре, а якщо ні – це ще просто не кінець.

Ну і раз вже я торкнулася цієї теми, хочу вкотре сказати величезне ДЯКУЮ всім тим, хто вірить у мене. Дякую моїй родині, дякую вам, читачам. Ви та ваша підтримка – моє натхнення.

Ваш автор

Майя Молчанова

Харків.

2025