18

Мої канікули добігли кінця і настав час повертатись на навчання. Жах, як не хотілося, але нічого не вдієш. Вчора був наш, так би мовити, останній вечір, перед моїм від'їздом із Мишком. Ми нікуди не ходила, а провели його в обіймах. Я зрозуміла, що мені хотілося б чогось більшого, але квапити події не хотіла. Хлопець обіцяв щодня дзвонити , а якщо сильно скучить, то й приїхати, добре, що місто де я навчаюсь знаходиться не так далеко.

Я вже зібралася. Маринка прийшла провести та пошепотітися про вчорашнє. Вони з Вітьком гарно провели час і я за них щиро пораділа. Зібравши всі свої сумки я сіла в автомобіль, тато підвіз мене до автостанції та поїхала на навчання.

*********************

У квартирі було гамірно. Дівчата мої теж приїхала і щось готували на кухні.

Ми зраділи, що знову разом, розібрали сумки і пішли вечеряти.

Почались мої звичні дні - біганина по поверхах інституту, переписування конспектів, здачі, перездачі. Мишко дзвонив щовечора і ми розмовляли до ночі, заважаючи дівчатам спати.

Сашко декілька разів приходив до мене та намагався відновити наші зустрічі, але нічого не вийшло, бо я не захотіла. Для мене було занадто те, що він назвав мене своєю власністю і я не збиралася прощати його за це. Ось зовсім не було бажання.

З Танею ми так і продовжували  ходити на квартирник раз на тиждень та спілкувались з молоддю. Цього разу було багато новеньких і я вирішила сісти подалі і поспостерігати за всіма. До мене підійшов Павло.

-Привіт, як справи?- спитав він, сідаючи поруч.

-Привіт, нормально

-Слухай, хотів з тобою поговоритию

-Про що?

-Тобі цікаво?

-Звичайно

Павло дуже довго дивився мені в очі, ніби бачив наскрізь. Потім почав питати в мене про такі речі, про які я нікому не говорила. Ніколи. Звідки він знає? Мені стало страшно, але він сказав:

-Не бійся мене, я не завдам тобі зла. Хочу допомогти. Допомогти тобі розібратись в собі.

-А звідки ти знаєш, що мені це потрібно?

-Повір, що розібравшись в собі, тобі буде легше. Я можу сказати тобі, що ти живеш у віртуальному світі. Це так?

-Ну є таке. У мене свій вигаданий світ з дитинства і мені у ньому добре.

-Це нормально для творчих особистостей. Але дай відповідь мені на запитання, а ти розрізняєш де віртуальність, а де реальність?

Я задумалась. Справді, я настільки зайнята собою в собі, що іноді плутаю реальність з вигаданим світом.

Я попрощалась з усіма та пішла додому. Зайшла у квартиру, перевірила телефон - пропущених не було. І взагалі з вхідних дзвінків були лише мама і Таня.

Тоді у мене виникло одне велике і головне питання: Михайло це реальність чи все- таки моя уява?