7

-Ти не сильно ображаєшся? - запитала Марина, коли зустріла мене біля магазину.

-Ні, не сильно.

-Насте?

-Я ж сказала, що не сильно, все нормально.

Ми зайшли в магазин, я купила продукти, що мама просила і  підійшла до стелажу з шоколадом.

- А ти як? Додому нормально дійшла?

-Да, нормально, а шо?

Нічого. А я познайомилась з хлопцем, Віктором звати. Ми тіршки потанцювали і він провів мене додому.

-Цікаве проведення часу. Ось заради цього і варто було змінювати наші плани?

-Ну, Насте...- протягнула подруга, - ну не ображайся.

- Все нормально.

Ми вийшли з магазину та розійшлися по домівках. Вже дома коли я розбирала продукти в холодильник по поличках, почула телефонний дзвінок. То був Сашко. Якось уже встигла звикнути до нього і по телефону він не дуже здавався сором'язливим.

-Привіт, це я...

-Привіт, впізнала

-У тебе все нормально?

-Так, а що?

-Дзвоню з такого приводу. У тебе ж ще канікули, а я хотів би провести з тобою час, трохи краще пізнати тебе.

-Мене? - я зніяковіла.

-Ні, ти не подумай нічого поганого, просто погуляємо парком, посидимо в кав'ярні, в кіно сходимо. Погоджуйся.

- Мені потрібно з мамою поговорити. Ти не забув, що в мене дуже суворі батьки?

- Я пам'ятаю. Ти поговори, звісно.

-Ти хочеш, щоб я приїхала?

-Було б добре. Просто якщо приїдеш ти, то в тебе є де переночувати, а якщо я до тебе, то доведеться шукати.

Мені не хотілося, щоб хлопець приїжджав до мене. Я живу в невеличкому містечку, де багато знайомих, тому зайві розмови які дійдуть до вух моїх батьків мені зовсім не потрібні.

-Добре, давай я поговорю з мамою і якщо вона мене відпросить у тата, то я звичайно ж згодна.

-Добре, тоді я чекаю дзвінка.

Я попрощалась з Сашком і пішла до мами в кімнату. Пояснивши їй, що в мене є друзі,там де я навчаюсь і вони запрошують мене на день народження ( з іншого приводу мене б не пустили), що я буду дуже акуратна і переночую в квартирі, яку винаймаю, мама пообіцяла подумати.

- Можеш, будь ласка, швидше думати, щоб я сказала відповідь? - запитала маму, після двогодинного очікування.

- Все тобі не терипиться. Дуже хочеш вирватись  з дому?

- Мамо, ну що ти кажеш? Я вже другий рік навчаюсь в інституті і все нормально.

-Добре, піду в батька запитаю.

Мама пішла, а я залишилась переживати, хоч би все вийшло...хоч би був гарний настрій...

За пів години мама прийшла і сказала, що батько дозволив і навіть виділив грошей на дорогу, а свої заощадження я можу витратити на подарунок друзям. У пориві ніжності обійняла маму і побігла збиратися. Завтра вранці я виїжджаю. Про це і повідомила Сашку в телефонній розмові.

Вже сидячи в автобусі, якесь дивне передчуття з'їдало мене зсередини, яке я намагалась відігнати від себе..іноді це спрацьовувало.

Приїхавши до міста я пішла на зйомну квартиру, закинула речі і зателефонувала Сашку. Він сказав спускатись через пів години, буде чекати.

Ще такого веселого парубка я не бачила! Він так радів моєму приїзду! Ми пішли в парк, довго гуляли, розмовляли і коли я втомилась, запропонував мені сісти на лавку.

- Ноги болять?- запитав

-Так, трошки.

ВІн був мовчазний. Міг годинами сидіти і мовчати, але сьогодні його ніби підмінили. І головне, ви б бачили його очі! Його блакитні очі, бездонні, сповнені ніжності та якогось болю одночасно, якого мені було не зрозуміти.

-Підемо в кав'ярню? Пообідаємо, а потім в кіно.

Я встала і ми пішли алеями до першої ж кав'ярні. Так довго гуляли, що мій шлунок голосно нагадав про себе. Поки я їла, хлопець розповідав про себе, розпитував мене, посміхався і вперше за два роки я розтанула.

Після кав''ярні ми пішли в кіно, де я сита і задоволена, мало не заснула у хлопця на плечі, хоча він був і не проти, мені здається.

-От і закінчився наш прекрасний день, - сказав він, коли ми зупинились біля під'зду.

-Так, дуже шкода. Дякую тобі величезне.

-Це я тобі дякую, що приїхала.

Ми ще трішки помовчали, я бачила, що йому не хотілось йти і тут мені спала на думку зовсім божевільна ідея.

- А може до мене на чай? - запитала

-На чай? - він здивувався.

-Ну так, саме на чай.

-Ну, можна .

-Тільки до чаю нічого немає.- раптом згадала я.

- Тоді підемо купимо.

Ми зайшли до найближчого супермаркету, хлопець купив декілька видів печива, вафлі та булочки. Ви ж пам'ятаєте про його апетит?

Незабаром ми вже сиділи на кухні і пили чай. Сашко розповів, що у нього було складне дитинство, батька не було, він ріс з мамою, один, без братів та сестер. Ріс у бідності, але мама багато працювала, щоб вони могли жити. І не просто вижити, а щоб у нього малого було все: і іграшки, і одяг, і освіта.

Я слухала і за черговою чашкою чаю розповіла про своїх батьків з дуже суворими правилами  та поглядами на життя. Про сестру, за якою треба дивитися, про подругу, з якою я дружу ще з шкільної лавки. Ми  і не помітили як проговорили всю ніч і зрозуміли це, коли у вікні побачили світанок.

Сашко поцілував мене у щічку і попрощався. Ми домовились, що побачимось після обіду і він проведе мене на автобус додому.

Я лягла спати, але заснути не могла довго.

Гарний він хлопець..Занадто гарний.