8. Сам винен

- Я теж йтиму. – Сказав їй Сергій.

Його друг йшов і йому не хотілося залишатися тут одному. Він не розумів, про що зараз Тоня думає. Не знав її думки. Якби він міг прочитати їх. Якби тільки Сергій знав, що зараз твориться в неї на серці й в усіх інших її місцях.

Він бачив, що Тоня податлива, як пластилін. Що ось у них зараз все може бути. Ще трохи. Ще трохи варто тільки полоскати її й вона вже вся по-справжньому буде його.
Але між ними зараз переважували дві речі. Або дружба, або кохана дівчина. Адже він завжди казав:
- Кохання приходить і йде, а друзі залишаються назавжди.

Ще з тих давніх часів. Зі своїх юнацьких років. Коли йому було сімнадцять років. Він знав цю істину про те, що проміняти спідницю на пацана – це ганьба.
Сергій все ще жив пацанськими поняттями. У його голові навіть не лягала жодна думка про те, що ця дівчинка його кохає. Що заради їхнього спільного майбутнього і заради їхнього кохання йому треба, варто та необхідно  залишитися разом з нею, а не йти зі своїм другом 
Друг і без нього чудово пішов би й все було в нього там нормально. А якби Сергій залишився все склалося б інакше.

Тоня з Сонею пішли їх проводжати. Тоня в під'їзді обіймала його, нікуди не пускала, тримала за руки, просила, благала, щоб він обов'язково залишився. Але Сергій не в яку. Він був різкий і сказав:
- Ні, отже, ні.

Їй було дуже прикро, що хлопець, той самий, який тільки, що цілував і пестив її. Він віддав перевагу другові. Що дружба для нього важливіша за кохання. Що вона йому означає не така важлива і можливо він зовсім її не кохає і дарма вона піддалася думці зробити його своїм першим чоловіком.

Коли хлопці пішли Тоня довго плакала уткнувшись Соні у плече.
Вона була вже така збуджена. Вже ось-ось трохи. Їй так цього хотілося. І вона його любила і думала, що він теж її кохає. А він зруйнував усі мрії та думки.
Сам винен, подумала вона.

Хай тепер, як хоче, а я знайду собі іншого.
Сам винен.