Сакура

– Вона мене лякає, - прошепотів Тім, обіймаючи Кет за плечі. – Невже вона не здається тобі пришелепкуватою? – він зиркнув на дівчину.

– Відвали, – Кет засміялася, вибираючись із обіймів. – Вона нормальна, не придирайся.

– Та хіба може нормальна людина мати ім’я Сакура? – хлопець підсунувся до Кет і наполегливо спробував пригорнути її знову.

– Тім, – Кет з усією властивою їй серйозністю подивилася на хлопця, – то не її провина, що у батьків дах поїхав.

Тім захихотів:

– От бачиш, вона двинута! – він тріумфально поглядав на Кет, – А, як ми всі знаємо, яблучко від яблуні…

– Недалеко падає, – перебила його дівчина. – Знаємо ми всі ці ваші прислів’ячка. – Вона піднялася з дивану і попростувала на кухню.

Хвилини зо дві потому Кет повернулася назад і вмостилася у крісло, силкуючись не розлити молоко. Вона сердито глипнула на Тіма і, дожовуючи печиво, видала:

– Ще слово в бік моєї подруги, і можеш готувати собі місце на кладовищі.

***

Сакура була явно не від цього світу. Щоправда, так вважали ті, кому не довелося добре її знати або ж ті, хто не знав її взагалі. Вона була сором’язливою, замкнутою в собі, мовчазною, а при цьому мала напрочуд виразні блакитні очі, зазираючи до яких, можна було відхопити дрижаків по спині. Скоріше всього, саме через це до неї боялися підходити діти в садочку, а тоді намагалися принизити в школі. Намагалися, бо Сакурі було достатньо лише пильно подивитися в очі кривднику і пробубніти незрозумілі слова, як всі, хто був поруч, наче випаровувалися. Від неї трималися осторонь всі. Окрім Кет.

Дівчина підсіла до Сакури в першому класі, коли та зосереджено малювала на полях в зошиті і готувалася отримати чергову нотацію за це від строгої математички, яка не любила малюнки в зошитах і неслухняних дітей. Кет помітила, що Сакура завжди мовчазна, тому не придумала нічого ліпшого, аніж почати розмову. Вона розповідала їй все, що знала про своїх новоспечених друзів серед однокласників, про школу та про події в місті. Особливо сильно її цікавили злочини, котрі відбувалися не так часто, як би хотілося крихітці (не подумайте нічого поганого, вона просто любила грати в «Шерлока Холмса»!), проте з таким, як їй тоді здавалося, розмахом!

Одного разу, наприклад, в місті з’явився шахрай, який встиг обдурити мера, головного суддю та шерифа, і тільки потім його спіймали на гарячому на найбільш дурнуватій афері, котра могла відбутися в його житті – він намагався пограбувати касу міського зоопарку. А ще, зовсім недавно, місяць тому, як розповідала Кет, маніяк в сірій масці промишляв у місті, підстерігаючи жертв біля виходу із заправки, а потім ведучи їх на пустир, крав шарфи, а тоді відпускав додому абсолютно нічого не розуміючих жертв. Його так і прозвали в народі: маніяк з шарфами. І, до речі, так і не спіймали.

Сакура завжди уважно слухала (чи так тільки здавалося?) Кет, періодично відриваючись від малювання та киваючи головою в знак згоди. Кет раділа, що тепер її не змусять мовчати про ці дивні злочини, а ще планувала запропонувати Сакурі стати її Ватсоном. А потім виявилося, що співрозмовниця майже нічого не чує, та і не чула нічого раніше.

Батьки Сакури були схибленими на захисті природи і абсолютно повернутими на всю голову хіппі. Саме вони були проти того, щоб дочка, маючи практично абсолютну глухоту, носила слуховий апарат чи хоча б відвідувала спеціальну школу для таких, як вона. Замість цього вони відіслали її до звичайної школи і навіть не цікавилися тим, як крихітка почуває себе в колективі, де її ніхто не розуміє, включно з учителями, не знаючими, як підступитися до особливої учениці. Це не хвилювало і саму Сакуру: вона знала, що все тимчасово, а, до того ж, від батьків не варто було чекати навіть найменшої кари. Не дивлячись на все це, дівчинка завзято навчалася, намагаючись хоча б наблизитися до того, щоб засвоїти навчальний матеріал.

Коли дівчині було сімнадцять, її мама померла від пневмонії, сподіваючись вилікувати хворобу настоянками та травами, і нехтуючи необхідними тоді антибіотиками та госпіталізацією. Тато при цьому, здавалося, зовсім не звертав уваги на те, що стан його обраниці постійно паршивів, і вперто продовжував поклонятися неіснуючим богам і жити у вигаданому світі. Сакура, в свою чергу, відчайдушно намагалася відвести маму до лікарні, щоб отримати кваліфіковану допомогу, проте всі намагання не завершилися успіхом. Втім, відвідин лікаря дівчина все таки домоглася, але виявилося занадто пізно: лікарі встигли саме тоді, коли мама догорала від хвороби.

Після того, що відбулося, тато занурився в себе, та так сильно, що скоро його вже майже нічого не було ладне витягнути з напівживого стану. Ні для кого не секрет, що найпростішим рішенням проблеми втрати когось із близьких завжди була пляшка. Саме таким способом і скористався батько, який до цього не вживав алкоголь через свої переконання. Час від часу Сакура знаходила його в несвідомому стані в парку чи біля будинку. Повідомлення від поліції стали регулярними, і дівчина, здавалося, вже звикла до такого способу життя. Та й самі поліцейські знали про особливість Сакури, і скоро дзвінки перетворилися на смс. Де тато брав кошти на випивку – для Сакури завжди було величезним питанням, адже вони і так ледве кінці з кінцями зводили, намагаючись оплатити рахунки за квартиру і купити що-небудь поїсти. До того ж, в ті мінливі дні, коли тато все ж таки приходив до тями і ходив на роботу, Сакури ніколи не було вдома.