Розділ №38. І навіть трохи довше

Саріела Сайленс:

Гострі кігті вчепилися в моє передпліччя, повертаючи до тями. Вони знову та знову впивалися в шкіру, викликаючи біль та змушуючи проти волі концентруватися на реальності. Але потік магії мертвої Алітьєри був настільки сильним, що він продовжував мене збивати з ніг. А от від інших універсалів вдалося здихатися. Уг їх якимось чудом телепортував бог знає куди.

— Саро! — кричав він мені на вухо, коли ми залишилися майже одні. — Щоб тебе, зомбі недобитий! Не смій помирати! Ти мені обіцяла дітей ще поняньчити!

Холодний метал повільно опустився назад на передпліччя, блокуючи потік залишкової магії після смерті Алітьєри. Але навіть того, що я отримала, виявилося забагато. Здавалося, що я от-от вибухну через неї. І поки я шукала, куди б її вивільнити, Вуглик вискочив до дерева, вчепився лапами за сорочку Морна та потягнув униз, щоб воно впало. Колоті рани відразу почали кровоточити. А Вуглик продовжував щось витанцьовувати кругом Елорі, буркочучи собі під дзьоб.

— Саро! А ну, віддавай магію своєму Вартовому! Нема чого подихати одній, хай він теж постраждає трохи! — сварився філін, пинаючи мене лапками. Щось всередині стрепенулося та почало знову відбирати чиюсь магію. — Виплюнь цю гидоту! Фу, погана Ела! Погана Ела!

Якоїсь миті, всі ці крики Вуглика дали результат. Немовби в тумані я віддавала чужерідну магію та заливала її в єдину живу людину, котра мала ті ж руни, що і я — в Морна. З кожною хвилею ставало легше, ніби хтось поступово розбирав завали, під якими я опинилася. А от Елорі ставало тільки гірше. Зі стану безпам'ятства він перейшов у стадію конвульсій, коли не міг більше вбирати залишок. Його тіло поступово стало зцілюватись від ран, наповнюватись силою та шукати вихід для лишньої магії.

— Дохлі напівельфи! Що ж ви такі невитривалі! — знову завівся Вуглик, намотуючи круги між нами двома. Чим краще ставало мені, тим гірше ставало йому. — Як же ви маленьких Саріморнчиків будете заводити, якщо обидва немаєте ніякої совісті?! На вас ніякого серця не вистачить! Теж мені! Могутні маги, могутні маги...! А ні зцілитися не можете нормально, ні здохнути! Тільки до інфаркту вмієте доводити нещасного фамільяра!

Буркотіння Вуглика поступово стало втрачати сенс та гучність. В очах знову почало темніти, аж поки щось важке не опустилося ударом на мою голову і я не втратила свідомість.

***
М'які простирадла ледь помітно лоскотали шкіру. Холодне біле світло пробиралось крізь заплющені очі, вимагаючи розплющити їх хоча б для того, щоб затягнути штори та поспати трохи довше. Але, нажаль, пам'ять швидко почала повертатися і я підірвалася на ліжку, намагаючись усвідомити, що ж сталося і де я опинилася.

— Прокинулася, безсовісна? — спитав ображений совиний голос. Сам Вуглик лежав поруч зі мною, на окремому ліжку в лікарняній палаті та пив каву. — Як тобі твій новий резерв? Полегшало?

— Я нормально, — прохрипіла. Після сну голос здавався хворими та чужим, ніби то не моїм. — А як...?

— Псих твій? О, чудово! А коли я на нього вдів наручі такі ж як у тебе, то йому взагалі полегшало. Все до тебе хотів у палату, але я послав його.

— До Забутої? — скептично припідняла брову.

— До Фріди, щоб їсти приніс тобі! Я що, дурний, потенційного зятя вбивати? — заугукав Вуглик, витріщуючись на мене своїми величезними очима. — Тим паче, він мені хабар обіцяв.

— Який ще хабар?! Ти знову за своє?! — обурилася, сідаючи на ліжку. — Їй богу, не філін, а гном з бухгалтерії! За щось коштовне продасть усе на світі.

— Не усе на світі, а одну ходячу напівдохлу проблему, яку вічно всі хочуть вбити. Таке собі щастя, не думаєш? — образився він. — Це не коштовність, а правильний обмін! Особливо, враховуючи, що то на один день. Поцілуєтесь там, пообіймаєтесь...але далі ні ні! То вже інша валюта!

— Пернатий гном, їй богу! Краще розкажи, що все ж таки сталося, а то для мене та ніч пройшла ніби в мареві.

— Було б що розказувати. Тебе викрали. Ми з Морном пішли тебе шукати. Він кинувся на колишню пасію, щоб врятувати тебе. Але сам напоровся на ті дурнуваті шипи. Мені довелося телепортувати всіх жертв, щоб вони не вливали в тебе енергію.

— А далі?

— А далі ви обидва будете мені винні все своє життя! Кожен день печиво, кава в ліжечко та всілякі смаколики... І ніяких тобі покарань! — совеня закинуло лапу на лапку та мрійливо про щось задумалось. Потім стрепенулося від мого злого погляду та продовжило розповідь. — Аспіранточка наша то відразу здохла. Виявилося, що твій красень теж знав про цю її любов до приворотів. Вона його так і захомутала то, але коли він прокинувся від мареа, вона вже була вагітна Лейлою. Того і особливо він не страждав через її смерть. Можеш не перейматися більше через його муки совісті.

— Я і не хвилювалася...

— Зате я хвилювався, чого це він не шукав свою живу колишню! — буркнула він. — Так ось... Вона то здохла, а резерв її залишився! Ця ж гадина вмудрилася таки стягнути в тих дітей трохи магії! І мені довелося бігати між тобою і подихаючим Вартовим, щоб ти не лопнула від надлишку, а він не помер від всього твого багатого внутрішнього світу.

— А де ти наручі взяв? — запитала, роздумуючи над словами Вуглика. — Якщо ти бігав між нами, то де ти знайшов їх?

— Де-де? Ал приніс...— засмучено мовив Уг. — Через годинку йому полегшало і цей гад додумався мені принести їх.

— Алекс не гад. Годі його так називати...

— Гад, Саро. Гад. Ще й дурненький трохи. Бо його опоїли не вічним приворотом, як тебе. А легеньким, хоч і рідкісним. Воно лише посилювало симпатію до першої людини, через яку його серце заб'ється сильніше. І ця аспіранточка йому подобалася! От і влип!

— Угу, він теж має право любити когось. Хіба це погано? Він же не знав, що його просто використали...Краще скажи мені, що сталося з Альфредом?

— Його більше немає, — мовив Елорі, заходячи в лікарняну палату та сідаючи поруч з моїм ліжком. Вуглик встрепенувся і підморгуючи мені оком вийшов за двері. — Я ти себе почуваєш?