Розділ №36. Зимові троянди

Саріела Сайленс:

Прохолодні простирадла торкались шкіри. Я ледь помітно стискала їх пальцями, доки Елорі повільно цілував мої плечі, тримаючи в міцних обіймах. Він зумів викачати частину моє магії та залити її у формі знеболювального своїми губами. Я вперше зустрічала таку форму лікування, але на диво, мігрень майже повністю зникла і я відчувала себе нормальною людиною.

За вікном вже потемніло. Ми провели в ліжку увесь день та вечір, поки інші люди виконували наші обов'язки. Не те, щоб мене не переймали викрадення чи вбивства, але варто було визнати, що іноді просто треба було більше часу. Цей час давав нам нові зачіпки, нові подробиці і нових людей, котрих вплетуть у розслідування. Те саме стосувалося й Альфреда.

Як виявилося, Елорі не брехав про магічне висушення. Вуглик відіслав йому ту скриню, яку ми конфіскували, а експертиза довела, що зразки ідентичні до тих, які розповсюджувалися у смертельних випадках по Сент Ебісу. Так що нашим злочинцем виявився цей клятий аспірант. Знала б, що від нього буде стільки проблем — впокоїла б остаточно, а не тимчасово.

Але було щось, що не давало мені спокою.  Звідки у сина мера стільки знайомств серед крадіїв та чорної еліти міста? Як розповів Морн, випадків із приворотами було кілька десятків. Він не міг влаштувати їх один. Ба більше! Щоб втертись в довіру до заможній дам треба було досить багато часу. Значить він це планував уже якийсь час. Для чого йому це, коли уся влада і так в його руках через батька?

— Про що ти задумалась? — запитав Елорі, помітивши, що я перестала відповідати на дотики.

— В моїй голові ніяк не складається картинка. От скажи мені, навіщо Альфреду було лізти в сферу Темного Короля, якщо його батько і так тримав у руках всю владу над Сент Ебісом? Навіщо наражати себе на такий ризик? Це має сенс хіба що тоді, якщо...

— Якщо він хотів його змістити, — звершив мою думку Елорі, в мить стаючи серйозним. — Але Темний Король надто могутній. Його досі ніхто не може вислідкувати, а ті хто наближався — жалкував про це.

— А що як...— в голову прийшла божевільна думка. — Тобі не здається дивним, що коли ти вже майже вислідкував особу Темного Короля, мер відправив тебе в Сент Асонію? І тієї ж ночі, Король прийшов вбити Лейлу?

— Надто багато збігів. Якщо ти права, то нам варто сходити до нього в гості. Бо або він вб'є свого синочка, через те, що я його здав. Або Альфред його. Хоча я сумніваюся. Цей покидьок завжди цінував лише силу дару, — злився Елорі, здіймаючись з ліжка та шукаючи форму. — Ходили плітки, що він навіть викинув на вулицю якусь родовиту ельфійку, яку згвалтував під час однієї з п'янок. Потім дізнався, що та народила двійнят і забрав собі Альфреда, бо той мав дар з народження, а йому треба був наслідник.

— Який батько — такий і син. Навіть не знаю, хто з них гірше.

Зібравшись у швидкому темпі, ми накинули мантії та телепортувалися до земельної ділянки мера. На дворі стояла глибока ніч і ми зовсім не очікували, що в маєтку  ще горітиме світло. Ще більше ми не очікували побачити відчинені навстіж двері. Тому я відразу одягнула робочі рукавички та обережно ступала слідом за Елорі, поки той оглядав будинок. Кімната за кімнатою ми проходили всередину, аж доки не побачили щось, що змусило навіть мене здивуватися.

Посеред вітальні лежало тіло Дезмонда Далседа, з якого проростали ліанами зимові квіти. Вони були вкриті його кров'ю, ніби повільно проростали крізь ще живу людину. Усі пелюстки, усі стебла та листки мали такий вигляд, що підтверджувало мою думку. В його руках лежав дивний кулон у вигляді чорного місяця, який Морн відразу ж сховав, як доказ. Те саме він зробив із розтрощеною вазою, плямами крові віддалік та іншими дрібничками.

А троянди продовжували проростати крізь тіло. Увесь той час, що ми оглядали місце злочину, вони ніби були живі та розпускали ще закриті бутони. Запах заліза та квіток настільки сильно контрастував, що навіть Елорі зблід, торкаючись цього витвору мистецтва. Тільки от Альфред хоч і був стихійником, але кволим. Його дару б не вистачило на таке.

— Це вона, Саро, — знервовано прошепотів темний ельф, зриваючи бутон та прорізаючи шкіру гострими шипами.

— Тобто? Хто "Вона"? — не розуміла я.

— Тьєра. Це її родова магія. Я не зустрічав більше жодної істоти, яка б могла настільки швидко проростити з розтрощеного вазону ціле дерево із зимових троянд.

— Хочеш сказати, що твоя зникла дружина...?

— Я нічого не розумію! — викрикнув Елорі, чіпляючись пальцями в шипи та обриваючи вбивчу рослину. — Чому вона зв'язалася з тим покидьком?! Як?! І головне — навіщо?!

— Я не знаю, але...— почала було я, але мене перебили.

— Але я виясню це сам. А ти телепортуйся в академію до своїх дітей. Їм все ще не вистачає однієї жертви. А в тебе ціла група недоуніверсалів на будь-який смак.

— Ти справді не хочеш, аби я допомогла? — прямо запитала, згадуючи слова Лейли. Певно доля все ж таки була їй підвласна.

— Вибач. Але не сьогодні.

Лорд Морн поцілував мене в лоб, ніби компенсуючи все те божевілля за останню годину і мовчки зник в телепорті. Я дивилася на нього і ніяк не могла усвідомити весь цей ланцюжок подій та зачіпок. Якщо мер був Темним Королем і вбив Лейлу, значить тієї ночі до Тьєри прийшов Альфред. За словами Лейли, він побачив зображення її мами і замість того, щоб вбити — сховав її від свого батька. І захотів йому помститися.

Якщо логіка Тьєри була мені ясною — помста за доньку тому, хто вбив її. То Альфредові мотиви вганяли в ступор. Ядиний варіант, який спадав мені на думку — ті плітки були не вигаданими. І він захотів помститися батьку за те, що той обезчестив його рідну матір. Єдина причина, чому він міг передумати вбивати Тьєру це те, що на тій фотокартці була його мама. Що, як вона і була тим необдарованим з народження малюком?

Усі ці думки пробиралися в мою голову, ніби ці кляті зимові троянди, та викликали нову хвилю головного болю. В якийсь момент стало настільки погано, що я й не помітила, як одна з ліан обкрутилася навколо моїх ніг та вчепилася гострими шипами в шкіру. Щось звалилося заверху важким тягарем і я впала на підлогу, знесилено намагаючись викликати екстрену телепортацію. Але перш ніж я встигла це зробити, чиясь тінь начепила на мої руки антимагічні наручники й світ поринув у тьму.