Розділ №33. Зниклий перстень

Саріела Сайленс:

Холодне ранкове сонце пробиралось крізь скло разом із нестерпним звуком скрипки. Ранок настав надто швидко та неочікувано, пробираючись в мою свідомість  сигналкою Елорі та головним болем. І якщо я, після нічних розмов з Лейлою, виснажено піднялась із ліжка, ніби недобитий зомбі, то містер Морн доволі жваво став одягати робочий одяг, читаючи якийсь лист.

— Що сталося? — прохрипіла, розправляючи зім'яту сорочку та розпускаючи волосся.

— В міському госпіталі знайшли мертву  жертву привороту. Кажуть, що відбулася якась сутичка між двома чоловіками. Один хотів врятувати її, але вбивця випадково поцілив закляттям у жертву й зачепив  того відважного бовдура. Може ще встигну знайти слід. Мені треба йти, Саро.

— Тоді давайте зустрінемось вечором. У мене є, що вам сказати. Але це почекає кращих часів.  

— Добре, — чоловік миттю відкрив портал прямо в своїй кімнаті, але чомусь зупинився за крок до нього. — Можливо не найкращий для цього час, але...я люблю вас, Саро. І тільки Забута знає, чого мені вартує зараз проміняти вас на чуже мертве тіло. Коли хочеться просто ввіткнутися у вашу шию губами та не випускати з обіймів.

— Я нікуди не зникну. А от ви ще можете встигнути відслідкувати зниклого. Тому просто ідіть.

— Добре, Саро, — тихо мовив темний ельф та ледь помітно поцілував мене в щоку. В смарагдових очах промайнув жаль, змушуючи моє серце стиснутись. — До вечора.

Лорд Морн розвернувся та швидко зник в порталі. Я дивилась на те місце, де ще хвилину тому він стояв і не могла наважитись піти. Він довірив мені свій дім, свій біль та свої думки. І якщо Лейла була права, скоро мені доведеться віддати йому усе, що я маю, включаючи й своє життя.

Але було дещо, чого я не розуміла і не могла викинути з голови. Ось, чому я вимовила закляття виклику духів і стала чекати. Кілька хвилин і маленьке золотаве чудо з'явилося посеред вітальні, пронизуючи мене дорослим поглядом. На білому платі проступали намальовані фіолетові квіти, пробиваючись з тканини назовні і овиваючи її бліду шию. Зазвичай таке відбувалося, коли якийсь предмет не давав спокою духові. Наприклад той, яким його вбили. Невже це було заклинання, пов'язане із якимось квітковим зіллям?

— Навіщо ви мене повернули? — запитала вона.

— Розкажи мені про те, що відбулося тієї ночі. Ти сказала, що я маю принести твоєму батьку велику жертву. Але як щодо твоєї мами? Що, як вона повернеться до нього? — непокоїлася, намагаючись розібратися у всьому цьому божевіллі. — Я не можу збагнути, чому вона покинула вас.

— Вона не покидала нас, — заперечив дух, хитаючи головою.

— Тоді що сталося того дня?

— Батько перейшов дорогу Темному Королю. Він довгий час ловив малих пішок,  і руйнував його плани. Аж доки майже не вийшов на особистість ватажка. Ось, чому його вирішили позбутися, — пробурмотіла Лейла, ніби читаючи якусь книгу. —  Тато мав прийти на зустріч, де б розкрилася особистість Короля, але мер Сенс Ебіса раптово відправив його у відрядження.  Тієї ж ночі вони прийшли в наш дім. Король  вбив мене, поки я спала в своєму ліжку.

— А де була твоя мама? Чому вона не захистила тебе? — ледь чутно запитала, дивлячись, як кров розтікається з троянд по білому платті.

— До неї добрався наслідник Короля й вона ніяк не могла врятувати мене. Ніхто б не зміг...— додала з сумом Лейла, знову переживаючи той вечір. — Мама билася з ним. Вона кидала в нього все, що було під руками, накладала закляття, але через хворобу в неї не вистачало сил. А потім вона зашпорхнулася за портрет бабусі, котрий випадково звалила на підлогу... Я не знаю, чому він не вбив її, як і збирався.

— А що сталося потім?

— Мама знепритомніла, а він чомусь підняв з підлоги портрет й заніс маму в портал. Потім повернувся та сказав Темному Королю, що справа зроблена. Вони спалили будинок магічним вогнем і він згорів ще до того, як тато встиг повернутися через портали.

— Значить вона розірвала зв'язок вже коли була в полоні. По своїй волі...

— Так.

— А ти можеш її знайти? Чи хоча б відчути у якому вона стані?

— Якщо ви хвилюєтесь за її повернення, тоді будьте спокійні. Вона ніколи  не повернеться до батька. В її серці велика рана і він — одна з причин. Тому стримайте свою обіцянку. Я і так розповіла більше ніж було варто.

— Але...— не встигла я щось заперечити, як дух зник, залишаючи мене на самоті.

В голові нещадно гуло. Клята мігрень знову змушувала постійно терти скроні та шукати тихішого місця. Використовувати портал мені зовсім не хотілося, але іншого вибору не було. Потрапити до цього богом забутого місця було ще тією задачкою. Тому я зібралась духом та увійшла в магічне поле. В голові відразу ж загуло ще більше й мені захотілося вбивати від неперервного болю.

Зате Вуглику на моєму ліжечку було дуже добре. Ця перната попа закуталася в плед та сопіла. І може я б дала йому поспати, якби не клята сигналка на моїх адептів. Кайлен якогось біса зняв перстень на довгий час. І він опинився в чужих руках. Невже якийсь спритний карманник зумів таки зняти з його ручки таку коштовну реліквію? Це ж який талант треба? Чи може він його чимось напоїв? Чи ще гірше — побив?

— Вуглику, вставай, — шторхала свого недофамільяра. — Вставай кажу!

— Та щоб тебе! От що за нестерпна жінка?! Я спа-а-атоньки хочу! — скиглив філін.

— Заміни мене. Кайлен надовго зняв перстень, хочу перевірити чи з ним все добре.

— А мені то що з того? Може він заснув у ванній?! О-о-о-о, я б і сам зараз поспав би там, геть у воді. Тільки б не будив ніхто.

— Іди в кабінет до адептів і спи собі скільки влізе, геть з ними разом! — буркнула. — Я не в настрої для суперечок, і так голова болить.

— І хто ж тобі спати не давав, що знову мігрень напала? — сонно протягнув він, таки сідаючи на ліжку та протираючи свої очі. — Невже той Вартовий?

— І він теж.

— "І він теж"?! — встрепенувся філін, моментально прокидаючись. — Ти що, в загул по мужчинчикам пішла?! І скільки їх там було?! Е ні, Саро! Обрала вже того Морна то й мучай його до самої смерті! І після смерті теж його мучай! Нема чого інших! Це як зі мною вийшло! Врятувала, то тепер страждай до кінця своїх днів!