Розділ №30. Вільні емоції.

Світанок — жахлива річ для некроманта, котрий живе ніччю. Але він стає ще гіршим, коли втручається магія душ і ти починаєш не зрозуміло від чого відчувати дурне почуття кохання до особи твоєї ж статі. В моїй головічесь ранок з'являвся образ високої, блідої блондинки, котра дивилася в мої очі з таким бажанням, що хотілося повіситись через цю дурну магію. Я настільки не очікувала подібної підстави, що навіть не змогла зранку поснідати і пішла в академію голодною. Сьогодні вона мене дратувала ще більше.

Кам'яні стіни виблискували від води після старань прибиральниці. Сонні адепти бігали туди сюди, ніби не помічаючи нікого і нічого на своєму шляху. Вони збивали один одного, потім мене, й навіть не вибачалися. Здавалося, що сьогодні академія знаходилася під якимось заклинанням сліпоти.

Після чергового поштовху, мої нерви здали і магія вибралась назовні. Вона огортала пальці і поширювалась по рукам. Налякані адепти завмерли та нарешті помітили, що знаходились  тут  не одні. А от я помітила щось, від чого мене стало нудити ще більше.

У відчинених дверях промайнуло лице нашої аспірантки, до якої тягнулися губи Алекса. Його пальці впевнено стискали її тонку  талію, нібито робили це далеко не вперше. По моїй свідомості розтікалося липке відчуття чужого збудження. Алекс цілував її, притискаючи до вчительського столу та не помічав таких самих гав, як я. Можливо, я б знову подумала, що він під приворотом, якби в якийсь момент він не повернувся в мій бік і ми не зустрілися поглядом. На блідих щоках інкуба з'явилися червонуваті плями. Він відсторонився й зробив крок в мій бік, але я швидко влетіла в свій кабінет та зачинила двері.

— Ти чого? — запитав Вуглик, розвалившись на руках Гардеміарда. — Така зла ніби Альфреда побачила. Що сталося?

— Краще б це був він, хоч би впокоїла та полегшало,— буркнула, розглядаючи білуваті стіни в аудиторії. — А так, навіть нагарчати на цей інкубячий зад не можу нормально. Та щоб в нього імпотенція з'явилася! Чорт...! Через той клятий ритуал, мені тепер хочеться здерти з себе шкіру.

— Він що, знов обжимався з якоюсь кралею?! — обурився Уг, зриваючись з нагрітого місця і вискакуючи на парту. — От маніяк недоклюваний! Я йому всю русу шевелюру обскубаю, щоб жодна дама не захотіла на нього подивитися!

— Краще перевірь в групи, як вони підготували закляття з книги. А я сходжу  до містера Морна, зніму наслідки цієї гидоти, поки в мене зберігалася хоч якась витримка  Відчувати кохання до жінки для мене занадто.

— Кохання...? — спантеличено уточнив філін. — Яке ще кохання...?

— Звичайне таке, Уг,  до труни! — уточнила, протираючи скроні блідими пальцями. —   Бо або я впокою його, або він мене до самогубства доведе.

— Доклюю...! — загрозливо протягнув філін.

— Клюй собі на здоров'я, тільки за групою придивись, коли зберуться. І ти, Гаре, теж.

Не чекаючи відповіді я відкрила портал прямісінько до маєтку містера Морна й опинилася на голій поляні. Бути тут зранку виявилося не менш захоплююче, ніж ніччю. Кругом проростали квіти, тягнулися ліани та виднілися викручені стовбури дерев. Здавалося, ніби сильний всплеск  магії фактично змусив їх страждати від болю та деформуватися, аби уникнути силових потоків.

Холодні промені сонця торкалися мого лиця, змушуючи морщитись від небажаного світла. Я повільно ступала вздовж грунтової доріжки, направляючись до маєтку. Крок за кроком будинок ставав більшим, аж доки я не опинилася перед масивними дверима. Десь збоку почувся пташиний крик і я повернулася на різкий звук. З пальців зірвалася магія, розтякаючись вздовж рук. Чорний ворон помітивши загрозу ще раз каркнув та зірвався в небо.

— Саро? — почувся здивований голос містера Морна, котрий саме перенісся телепортом додому. — Щось сталося?

— Ви казали, що можете розірвати зв'язок душ. Думаю, сьогодні чудовий день, аби зробити це. У вас є час? — запитала, розглядаючи пошарпаний вигляд Вартового. — Чи краще іншим разом?

— Ні, ви маєте рацію. День дійсно чудовий. Проходьте, в дім.

Лорд Морн люб'язно відчинив двері перед моїм нахабним носом та запросив увійти. Ступаючи на поріг його маєтку, по моїй шкірі ніби пробігся табун зомбі, викликаючи вкрай змішані почуття. Вони пробиралися десь з глибин свідомості, натякаючи мені на мої поспішні висновки, які в майбутньому можуть вилізти боком. Але добряче про це подумати мені не дали і, схопивши за холодні пальці, потягнули у вітальню.

Посадивши мене на червоний диван, містер Морн відчинив двері в спальню та став переодягтися, навіть не зачинивши їх за собою. Крізь щілину, час від часу виднівся його голий торс чи сильні руки. Вид був чудовий, але мене дивувало, чому для нього це було нормою, тому я й запитала:

— Ви завжди переодягаєтесь при свідках?

— Леді Сайленс, невже моє тіло потурбувало вашу витончену душевну організацію? — з посмішкою відповів Елорі, виглядаючи на мить з сусідньої кімнати, щоб показати мені себе у всій красі. — Я думав, що  таких досвідчених некромантів більше цікавлять мертві тіла. Невже я зумів вас здивувати?

— Ну що ви, лорде! — розсміялася. — Ваше тіло ні в якому разі не дотягує до напівперетравленої тролячої тушки недільної давності. Ось, що по-справжньому може потурбувати моє серце! А ваша здорова тушка може хіба що викликати естетичне задоволення. Просто стало цікаво, у скількох істот в Сенс Ебісі ще є така міцна "душевна організація", щоб ви не соромилися перед ними?

— Повірте, моя "здорова тушка" оголюється виключно в моєму маєтку. А шлях до нього знаєте лише ви. Так що можете спокійно приходити сюди, аби отримати своє "естетичне задоволення". Буду радий, вашим візитам. Не повірите, але ви зуміли пробратися в мою душу одночасно з вашим візитом в маєток. Боюся, вас тепер звідси нікуди не подіти.  

— А я то думала, що шлях до чоловіка лежить через шлунок. А виявилося, що варто було тільки відслідкувати його місце проживання та феєрично звалитися напівголою йому в руки, — сміялася з нашої розмови, уявно витираючи піт з чола. — Добре, що можна не вчитися готуванню. Це ніколи не було моєю сильною стороною.