Розділ №27. Особливе попередження

Саріела Сайленс:
Як тільки портал зачинився, перед моїм лицем з'явився ніхто інший, як Елорі Морн. Сьогодні він був вкрай похмурий і дивився на мене своїми зеленими очима так, ніби я вчинила щось погане. Здійнявши брову вверх замість привітання, я очікувала якогось пояснення такої поведінки, а натомість сама отримала прохання пояснитися:

— Ви всіх своїх адептів так заспокоюєте? — тихо промовив Вартовий. — Цей красень вам надто личить, ще й вкрай схожий на вас. 

— Невже ви ревнуєте, містер Морн? 

— Попереджаю, — хмикнув він, ховаючи долоні в кишені шкіряних штанів. — По Сенс Ебісу працює угрупування, яке втирається у довіру жінок, поїть їх приворотами, обкрадає і вбиває. Так що, будь ласка, Саро, не довіряйте своє серце таким нещасним адептам, яких ви навіть не знаєте. Я не хочу одного дня знайти ваше тіло пошматоване якимись покидьками. 

— А кому мені довіряти, Елорі? Тому, хто працюючи зі мною не один місяць, не повірив моїм здібностям? — кинула в повітря, повертаючись лицем до статуї Забутої та проводячи пальцем по нерозкритому фіолетовому бутону. 

— Мені дійсно шкода, Саро. І я хотів би, щоб ви допомогли мені розібратися з цим, бо я ні краплі не брехав, коли казав, що ви мені подобаєтесь, — бліда долоня лягла поверх моєї, стискаючи в ній квітку. Мить і наші пальці засвітилися, а з-під них розквітла зимова троянда. — З побаченням у нас якось не склалося, тому...почнімо з подарунків? 

— А ви романтик, — посміхнулася, повертаючись до Вартового лицем. — Робити подарунок на місці злочину мало хто наважиться. Не боїтесь зіпсувати зачіпки?

— Для мене ви важливіші за будь-які зачіпки, — серйозно промовив ельф, уважно дивлячись в мої очі. Після Вуглика та Алекса, це була перша істота, яка настільки спокійно могла на мене так дивитися. І це підкупало більше ніж його слова. — Люди постійно вбивають інших людей. Якщо я буду тягнути до більш вдалого моменту, якийсь сивий адепт цілком може мене випередити. 

— Вони бояться мене. Всі. Так що вам нічого хвилюватися за конкурентів.

— Психи. Я ніколи не  боявся вашої магії чи... чи вашого минулого. Що б з вами не сталося... — посунувшись трохи ближче, Елорі ледь помітно торкнувся губами мого чола та невпевнено обійняв. — Знаєте, чому після смерті доньки я не заводив ніяких стосунків? 

— Скорбота? 

— І це теж. Але ні, не лише через неї. Тієї ночі, Король ночі зумів вистежити мій дім та вломився до нього зі своїми людьми, поки я був у відрядженні. Вони вбили Лейлу, поки Тьєра була в домі. Вона ніяк не захистила нашу доньку. Чи то не змогла, чи то не схотіла... Цього я ніколи не дізнаюся вже. Але я більше не хочу втратити жодної близької людини. А більшість жінок, яких я зустрічав — просто беззахисні ляльки, котрі цураються крові, болі та сили. Вони навіть не намагаються стати сильнішими. 

— Так, в мене з силою проблем немає... — видала сумний смішок. — Але мене зробили такою. Я не обирала цього.

— Ніхто не обирав, Ело. Але ви мені тому і подобаєтесь, що зможете впокоїти будь-якого покидька, котрий вирішить замахнутися на те, що ви цінуєте...Ваша магія. Ваша суть некроманта. Ваша фізична сила. Ваші срібні очі. Ваші думки... Я дійсно захоплююсь цим. 

— І вас не турбує моє минуле? Срібні коси з'являються в більшості після магічного вигорання чи пережитого насилля. Ви ж знаєте це. 

— Впевнений, того, хто зробив це з вами більше не існує.  Так що ні, — ледь помітно посміхнувся Елорі, торкаючись пальцями мого волосся та посуваючи його з лиця. —  Єдине, що мене турбує на цю мить — це ваші губи, які знаходяться надто близько до моїх. А витримки у мене останнім часом зовсім мало. 

— Не тільки у вас... — промовила, згадуючи зв'язок з одним нещасним інкубом, котрий цілується зі всіма підряд. Не хотілося б, щоб він телепортувався сюди та зіграв сцену. — Тому подивімося на кімнату того хлопця? Кайлен сказав, що останнім часом Вілард заробляв гроші збираючи якісь трави. 

— У Сент Ебісі купа цілителів, яким потрібні трави, — погодився Вартовий, відсовуючись від мене на безпечну відстань. — Можливо він допомагав їм зробити запаси на зиму? Знати б ще кому...

— Дізнаймося.

Елорі Морн усміхнувся одними зеленими очима та вказав рукою шлях в бік дитячого будинку. Чим далі ми відходили від місця викрадення, тим більше було помітно, як вицвітала трава. Якщо в лісі вона чудово збереглася через вологу і крона дерев, то ближче до самого маєтку, складалося враження, що сонце спалило її. Я крокувала вздовж витоптаної доріжки й дивувалася, наскільки ж відрізнявся магічний фон в цих землях. 

Край Сент Ебісу був граничною зоною, тому тут часто можна було зустріти всяку нечисть.  Не дивно, що я буквально шкірою відчувала, як природа гуділа від вічних коливань. Особливо враховуючи, що жили тут не звичайні діти, а магічно обдаровані. До того всього, зі здоровим інтересом і поганим відчуттям самозбереження. Бо як тільки ми з Елорі переступили поріг маєтку, на нас витріщились десятки очей. 

— А ну порозбігалися по своїх кімнатах! — гаркнула статна гномка, погрожуючи малечі молоточком для відбивання м'яса. — Теж мені, шибеники, вже встигли нашкодити! Кому дупу на відбивні пустити за спалені штори?! Тобі, Маро?! 

— А що я? — хмикнула малеча, тікаючи по сходах на другий поверх. — Ви спершу наздоженіть мене, а потім вже погрожуйте! 

— Ніякої поваги...! — злилася гномка, розмахуючи молотком у повітрі. Помітивши нас, вона різко вирівнялась та чемно привіталася. — Світлої ночі вам, містере Морне.  Щось ще хотіли подивитися?

— Так, я привів спеціаліста, який має оглянути кімнату того хлопчини. Ви не проти? — запитав  Елорі, ставлячи руку мені на поперек та підштовхуючи на ті ж сходи, по якім ще нещодавно тікала маленька шкодниця. — Я проведу леді Сайленс, а ви можете поки розібратися зі своїми дітьми. Якщо що, можете навіть пригрозити їм мною, проведу виховальну бесіду. 

— Навіть не уявляю, щоб я без вас робила, містере Морне! Ця малеча останніми днями ніби з розуму посходила! То зла пташка їм мариться, то пожежі влаштовують, то природники проростили завчасно мої клумби й не зізнаються! А вони ж пов'януть перед зимою! Всі, що я оцими руцями садила! Непосильною працею, ніччю, нишком, поки ці бешкетники спали!