Розділ №26. Перша жертва

Великі грозові хмари повільно заполонили небо. Вони затягували усі блакитні шматочки простору, аж поки не перетворилися на суцільне сіре тло. Таке ж похмуре, як і мої думки цього ранку. Не рахуючи Стели та Елоїзи, сьогодні зник перший універсал. Але непокоїло мене не стільки це, як те, що один з моїх адептів був до цього причетний. Я дивилась в його чорні очі та мимоволі загадувалася над питанням, що саме його пов'язувало з тим хлопчиком та власне злодієм. 

Вирішивши не гадати на картах, я здійнялася зі свого місця, всадила Уга на мій стіл та гучно промовила:

— Наступну тему про фамільярів вам розповість Вуглик. 

— Я??? — шоковано вигукнув філін, моментально оживаючи. — Я тут взагалі випадково пролітав! Не хочу я з твоїми недобитими адептами балакати! Я взагалі то...

— І він вам поясне всі мінуси зв'язку душ. Це не обговорюється! — гаркнула на Уга, переводячи погляд на лист, який він мені сам приніс у своїх кістлявих, волохатих лапках. — Будете себе гарно поводити, відпущу з останньої пари.

— Ну Са-а-аро! — розпачливо застогнав філін. — Я в ліжечко хочу! 

— А я хочу здохнути, що поробиш, таке життя. Якщо хто хоче зі мною, ласкаво прошу — можу допомогти, — щасливо посміхнулася, обводячи поглядом аудиторію. Близнята відразу дали задню, гном став начищати сокирку, а от Кайлен підняв руку, начебто тільки того й чекав з моменту, коли я заїкнулася про Вартових. — Чудово! Значить сьогодні мені в цьому допоможе містер Фейдед. Прошу вас на вихід з аудиторії. 

Не чекаючи, доки адепт рушить за мною, я вийшла зі свого кабінету і стала відчиняти портал. Це займало певний час, тому я намагалася не відриватися на чоловіка за своєю спиною. Як тільки матерія розірвалася, моя рука схопила адепта та потягнула через фіолетовий міраж. Подорожі по місту приносили мені мало шкоди, бо я до них давно вже звикла. А от Кайлену стало трохи зле. Він суттєво зблід, навіть попри те, що виглядав  старшим за мене. Скільки там йому? Тридцять шість? Раніше я не звертала уваги на вік моєї групи, але зараз до мене дійшло кого ж я за звичкою звала своїми "дітьми". Хоча фактично у нас була різниця в п'ять років, але я дійсно відчувала себе їхнім опікуном. 

— Ви як себе почуваєте? — запитала, присідаючи поруч та погладжуючи Кайлена по спині. Він намагався глибоко дихати й тримати свій сніданок в собі. — Нудота зникне через декілька хвилин, просто продовжуйте глибоко дихати. 

— Нічого, все нормально. Краще скажіть, де ми? — він спробував змінити тему, соромливо здіймаючись з колін. — Знайоме місце...

— Краще ви мені розкажіть, звідки ви знаєте Віларда Грінвуда та чому заявили про його викрадення, коли не пройшло навіть дня з моменту зникнення. Не схоже, що ви з тих, хто безпричинно б'є в дзвони. 

— Ви взялись за цю справу? — серйозно перепитався чоловік. Побачивши мій стверджувальний кивок, він оглянувся по сторонах та почав розповідати. — Ми з Вілом виросли в одному дитячому будинку. Я спочатку не впізнав місце, куди ви нас закинули, а зараз...бачу, що ми поблизу до нього. 

— Чому ви вирішили, що його саме викрали? 

— Бо ми мали зустрітися біля статуї Забутої, аби відсвяткувати мій вступ до вашої академії. Але коли я прийшов, його не було, а на землі лежав камінь з браслета, який я йому колись подарував, — видихнув він, дістаючи з кишені аметист. — Віл був універсалом, як і я. Хоч і дуже кволим. Але він ніколи не шукав неприємностей на власну шкіру. В нього був інстинкт самозбереження, невідмінну від мене. 

— Як думаєте, хто його міг зловити? 

— Гадки не маю. Якби мав — не кликав би Вартових, а сам розібрався б з викрадачем. Власними руками задушив би.  

— Добре... Показуйте, де ви мали зустрітися. 

Кивнувши мені головою, чоловік попрямував по ґрунтовій доріжці, яка вела крізь  ліс. Крок за кроком ми спускалися в хащу, оминаючи основні дороги, аж доки не дісталися до невеличкої галявини. Посередині стояла кам'яна статуя Забутої богині, котра молилася за своїх дітей. Її очі були здійнятими в небо, а масивні крила обвивала дика ліана. Здавалося, ніби вона павутиною покривала каміння. Та й не лише статую. Сіра бруківка теж поросла травою, ніби тут давно вже ніхто не ходив. Дійсно забуте богами місце. 

— Я знайшов порваний браслет під її ногами. Спочатку подумав, що здалося, але ні. Дійсно він. 

— А Вартові Безодні знають про це місце? — поставила логічне питання. — Мене непокоїть відсутність тут хоч якихось слідів. Усе поросло травою і якби тут хоч хтось ходив, залишилися б натиски від взуття, як он після нас. Ви давно тут були?

— Ні, я нічого їм не казав про нього. Вони мали обшукати кімнату в дитячому будинку, а потім зв'язатися зі мною, — хилитав головою адепт, торкаючись пальцями статуї. Його сірі коси сплутав прохолодний вітер, змушуючи мене згадати, що на вулиці вже стояла осінь. —  Я приходив сюди десь місяць тому. Не знаю, чи сильно щось змінилося. 

— А чим займався ваш друг? З ким спілкувався? Де проводив вільний час? Має ж хоч щось бути. 

— Він любив шукати трави для зілля. Серед знайомих ходили чутки, що останній тиждень він збирав їх на замовлення для якихось вельмож. Я якраз думав поговорити з ним про підробіток, але...

— Послухайте, Кайлене, ми знайдемо його, — моя  рука обережно опустилася на сильне чоловіче плече та ледь помітно стиснула його. — Це може прозвучати дивно, але...хтось відкрив полювання на універсалів. І вони потрібні йому живими для проведення ритуалу. 

— Якого ще ритуалу...? — протягнув він, вмить стаючи серйознішим. — І до чого там універсали?

— Це довго пояснювати...

З кожним моїм словом очі Кайлена темніли від злості. Багато нюансів мені доводилося пояснювати на пальцях чи уточнювати, бо він їх не розумів.  Здавалось би, Кайлен був старший за мене на п'ять років, але давалася в знаки погана освіта. В нашій імперії не існувало вікових обмежень і навчатися магії можна було геть на старості років. В якомусь сенсі мені пощастило, що Гордеріон віддав мене вчитись ще підлітком і я освоїла багато чого в настільки ранньому віці. Звичайно, це коштувало не мало, тому дозволити собі академію міг не кожен. Так і вийшло, що я у свій тридцять один рік навчала тридцятишестирічного його і гнома, якому давно перевалило за п'ятдесят.