Розділ №25. Списки досягнень

Новий день зустрів мене запискою Вуглика, де він буркотів на те, що мав вишукувати пачку документів. Після сніданку, я пішла у свій кабінет і от вже десять хвилин чекала, доки мої адепти перестануть молитись Забутій. Не знаю на що вони сподівалися, але в якийсь момент мені просто набридло дивитися на їхні жалісливо очі і я порушила тишу:

— Добре, адепти. Тоді почну я. Але якщо ви самі не надумаєте після цього розповісти щось, то я розповім за вас, — гном щасливо посміхнувся, заспокоюючись на очах. — Дарма ви так, Гардеміарде. Можливо я виглядаю молодшою за вас, але у свій тридцять один рік, я вивчилась екстерном в Академії, отримала ліцензію і працюю з Вартовими Безодні. Так що у мене було багато можливостей дізнатися про вас більше. 

— Тоді для чого все це, якщо ви й так знаєте усе? — запитала Декайла Хол. 

— Для чого? — задумалась. — Для того, щоб у вас з'явилася сім'я, як би це дурнувато не звучало. В нашій реальності універсалів ніхто не любить. І якщо ви думаєте, що після отримання ліцензії ставлення до вас зміниться — ви помиляєтесь. Ваші колеги, знайомі й тим паче незнайомці завжди будуть сприймати вас інакше. Єдині маги, які будуть вас приймати як рівних — такі ж універсали. І зараз у вас є можливість завести друзів. Але без довіри нічого не вийде. 

— Все так погано? — запитала Рікайла, поглядаючи на сестру. — Наша мама завжди розуміла нас і сусіди по-доброму ставились. 

— Не у всіх так, — хмикнув Кайлен, про щось задумавшись. — Мої батьки залишили мене в дитячому будинку ще коли я був немовлям. Усе дитинство інші діти влаштовували мені солодше життя з побоями. Все, що траплялося автоматично скидали на мене. Усі крадіжки, розбиті, розтрощені речі, сварки — все. Леді Сайленс має рацію — наш світ ненавидить універсалів. 

— Хтось ще хоче розказати про себе? — ледь посміхнулася, розуміючи, що оборона здалася.  — Гаре?

— А що я? Я звичайний гном. Допомагав батьку в ювелірній лавці. 

— Аж поки? — хитро продовжила, змушуючи закінчити.

— Аж поки не збільшив населення Блад Стоуна в декілька разів і мене не вигнали на навчання, — подумавши з хвилину, гном доповнив, — Хоча, скоріше вже тому, що я випадково порозводив сім'ї головних синдикатів з видобування золота. Хто ж знав, що в них там любовний семикутник...більше ніколи не даруватиму на ювілеї щось із власного виробництва...а то хотів щастя людям, а вони вже другий рік судяться хто кому винен. Досі мене за ворога мають. 

— Якщо хтось не зрозумів — від Гара не приймати ніякі прикраси та нічого з того, що він створив власними руками. Якщо тільки не хочете, щоб ваші почуття до когось посилились, — по доброму посміхнулася. — Зате ось таку каверзу можете цілком влаштувати. Головне пробу зітріть і ніхто не догадається. 

— Леді Сайленс, — хитро протягнув гном, любовної торкаючись молота. — А хто має зуб на вас?

— На мене...? — задумалась на мить.  — Крім нерозумних адептів, які ніяк не можуть запам'ятати курс некромантії та недоумка аспіранта, який на мене на днях наклав вічний приворот...

— Як "вічний"?! — вигукнули в один голос адепти. — По вас же не видно! 

— Ось вам ще одна мудрість. Формулюйте свої думки правильно і завчасно зважуйте всі недоліки. А головне, перед тим як щось натворити, спитайте в себе "Через скільки годин мене за це прикопають, якщо щось піде не за планом?". Якщо швидше ніж за сім годин — навіть не починайте. 

— А чому за сім? — поцікавилась одна з близнюків. — Хіба є якась різниця через скільки, якщо в кінцевому підсумку ви все одно опинитесь в могилі?

— В цілому немає, але за сім годин, ви зможете дістатись найближчого краю нашої імперії, а там вас знайти буде вже важко. Є хоч якісь шанси вижити, — закінчила думку. — Хто ще похвалиться своїми досягненнями? Найбільш ведучому зроблю подарунок!

— Я якось малим натрапив на зомбі в лісі.  Прокинувся дар і я ненароком впокоїв його, вваливши купу сили, — почав Мартін Дес,  коли почув про привілеї. — Папа був слабеньким некромантом і вчив мене потрохи. Але я й досі не знаю, як так примудритися. Побіг я, значить, за батьком — похвалитися. А той зомбі піднявся і став на порядок вище! Шокований тато почав плести закляття на впокоєння, а я, щоб мені клепку відбило, знову його сирою силою шарахнув. І от ми сидимо на землі, а цей живучий гад знову встає! Вже вищого порядку!

— А як ви його впокоїли таки? — аж самій стало цікаво. Вищий зомбі це вже досить велика проблема. — Судячи з того, що в тебе всі кінцівки цілі, то хтось допоміг?

— Та ні. Все набагато простіше. В мене резерв закінчився. От батько й виклався аби нас не зжерли. Вигорів майже повністю, зате потім вже до нього дійшло, що я універсал, — знизав плечима хлопець, ніяково опускаючи очі. — Мене після кількох таких випадків місцеві обіцяли на вила посадити, якщо ще раз підійму когось. Сказали, що головна зброя некроманта це ноги. Ну і пустили за мною зграю голодних псів, щоб я тренувався бігати. А то в голови селища  серце здавало кожен раз як до нас на кордон якась нечисть забігала і я її...

— Близнят випали, як я розумію...Кайлен теж... тому, думаю подарунок дістанеться тобі, — я дістала з сумки свій пошарпаний екземпляр книги "100 заклинань..." і поклала перед Мартіном. — Гар хитрий, викрутитися з будь-якої неприємності, а от тобі стане в пригоді. Для інших, раджу подивитися на примірник і в бібліотеці взяти собі по одному екземпляру. На завтра ви мені маєте підготувати свої варіанти, як можна використати п'ять різних заклинань на практиці. 
 
Поки адепти спілкувалися між собою про домашнє завдання та їхні походеньки, я згадувала свої студентські роки з жалем і якоюсь ностальгією. Свого часу в мене не було майже нікого, з ким би я могла бути на рівних. Навіть дядько Гордеріон не міг контролювати весь потік моєї магії, хоча й був одним із найсильніших в Сент Ебісі. Те, що я намагалася дати їм було більшим за знання. Це була опора. 

Мої думки змінив стук у вікно. Вуглик, при всій своїй пухнастій натурі розлігся на підвіконні, виснажено висунувши язик на бік. В його лапках виднівся лист, скріплений печаткою Вартових. Недовго думаючи я відчинила вікно та впустила свого фамільяра в кабінет, на ходу відкриваючи лист: