Розділ №24. Зле кохання

Саріела Сайленс:

Кабінет цілителів зустрів мене теплом та тихими стогонами. Прямо на викладацькому столі Алекс цілував нашу нову викладачку — Алітьєру Інкейв. І якби не наш з ним зв'язок, я б могла зрозуміти, чому зі всіх можливих варіантів, цей інкуб'ячий зад обрав саме її. Ця ельфійка, як і всі представники її раси, мала напрочуд гарну зовнішність: золотисті довгі коси, пухкі губи, красиві форми, тонкі пальці, якими вона лапала мого Ала по всьому тілу. Не витримавши й далі такої екзекуції, я тактовно гаркнула на весь кабінет:

— Вас нічого не бентежить, любі колеги?! — але їх дійсно не бентежила лишня пара очей, які дивилися за їхніми любовними ігрищами. — Та щоб вас! Алекс, тебе імпотентом зробити?! 

Пара продовжувала цілуватися, ніби я була пусти звуком. Щось всередині мене заворочалось, натякаючи на підставу. Вся ця сцена не виглядала природно. При всьому дарові Ала, він не був любителем публічних розваг. Тому я стала розглядати кабінет в пошуках любовного зілля. Те, що ці двоє попали під його дію було очевидно. Питання лише в тому, яке воно було і хто зумів напоїти ним їх одночасно. 

На великому дубовому столі не було видно ніяких місткостей. А от шафа за ним, була закладена сотнями колб з різними зборами та настойками. Знайти серед них лишню буде важко та безглуздо. Якщо їх отруїли вже тут, то має бути місткість, з якої вони пили. А якщо це сталося десь неподалік, то знайти похідне зілля буде нереально. Надто багато місць, де можна сховати колбу, та й сотні можливостей сховати її чи взагалі позбутися. 

Ступивши декілька кроків в бік шафи, мій черевик зачепився за розбиту чашку на підлозі. Уламки чорного фарфору зберегли на собі декілька крапель рідини, що полегшило розплутування цієї наглої підстави. 

— Inquisitio veritatis * (пошук істини), — прошепотіла над залишками чаю й стала розглядати склад самого простого привороту.

 На щастя, створити для цього зілля антидот було досить легко. Єдине, що мене непокоїло — пелюстки зимової троянди.  Дістати зараз їх було дуже важко, адже вона розквітала  вже тоді, коли на землю падав перший сніг. Ця прекрасна квітка мала фіолетове забарвлення та ельфійське походження. Ходили легенди, що темні ельфи прийшовши у світ Забутої богині, принесли їй в знак поваги такий подарунок.

Розглядаючи на стелажі десятки колб, я стала перебирати її в пошуках потрібних інгредієнтів. Щоб ці пристрасні коханці не заважали, довелося накласти на них тимчасову смерть. Витримувати й далі жіночі губи на своїй шиї було нестерпно. Як же добре,  що свого часу пані Хільдерік вручила мені книгу з подібними заклинаннями. Обов'язково скажу своїм адептам, щоб вони вивчили з неї  частину заклинань. Поки що це була найкорисніша книга в моєму житті, після посібників з некромантії. 

А ще, мені пощастило мати надлишок резерву, що допомогло мені пришвидшити реакцію і заварити у чайнику антидот. Поки він настоювався потрібний час, я мовчки розглядала зелені візерунки на ньому та думала, хто ж міг напоїти цих кроликів. Не те щоб конкретно цей приворот був рідкісним, але сам факт того, що двох викладачів зуміли напоїти подібною гидотою, змушував мене нервувати. Відразу згадався мій недонаречений, через якого я мало не опинилася в подібній ситуації. 

Коли пар з чайника став фіолетового кольору, я вистудила рідину та напоїла непритомного Алекса та леді Інкейв. І вже пізніше, коли вони отямились та зрозуміли, що саме з ними відбулось, почала розпитувати про деталі. 

— Звідки у вас цей чай взявся? — буркнула, споглядаючи почервонілі щоки Алітьєри та розлюченого Ала. 

— Ми чаювали з містером Далседом, коли прийшов містер Імеморіал, — зніяковіло почала розповідати жінка, потираючи лоб. — Випивши втрьох по чашці чаю, він кудись пішов у справах, а далі все відбувалося немов у тумані. Вибачте, Алексе...Мені так незручно перед вами...

— Нічого Тьєро, — скорочене ім'я різонуло слух, змушуючи морщитись від таких люб'язностей, —   це все приворот. Ви ні в чому не винні. 

— Я думаю, що з Альфредом треба розбиратися. Не знаю, якого дохлого гобліна йому приспічило в тридцять шість років лізти в зіллєваріння, але мені ці привороти вже в печінках сидять! 

— Саро, він син мера... — почав було Ал,  натякаючи на великі проблеми та скандал. 

— А я зла некромантка, яка від нього постраждала! Хай радіє, що до Вартових Безодні віддам, а не прикопаю його труп у відстійнику  для відходів життєдіяльності з прив'язкою привида до території. 

— Навіть не знаю, що милостивіше. Можливо варто все ж таки поговорити з Гордеріоном? Він ректор, щось придумає. Ти ж не можеш всіх психопатів у Арканумі вбити. 

— Непокоїшся за їх популяцію? — злилася ще більше, споглядаючи, як ельфійка обійняла себе за плечі та посунулась ближче до Алекса. — Не хвилюйся, вони розмножуються як трупи на кладовищі. Особисто ти нічого не втратиш. Он, краще свою колегу заспокой...вам є про що поговорити. 

— Саро...! — почав було інкуб, але я більше не слухала. Ні. Я швидко вийшла на коридор і попрямувала до ректорату. 

Стіни академії виглядали як ніколи шумно. Балакучі адепти то тут то там галасували та кидалися дрібними заклинаннями. Хтось вчив книжки, сидячи під стінами, з яких ще не встигли змити залишки заклинань. Відчуття, ніби весь сьогоднішній день зачарували та наклали якесь закляття божевілля. А він ще навіть не закінчився! До кабінету ректора я дійшла зла, як обкрадений гном. 

— Саро? — здивувався містер Олдер, коли я буквально увірвалася до нього і рухнула на пошарпаний диванчик. — Що сталося?

— Пам'ятаєте, я обіцяла вам знайти чоловіка в найближчій канаві? Так ось, — видихнула, уявляючи, як колишній наречений таки подихає в ній. — Або допоможіть мені завести на нього справу у Вартових Безодні, або діставати з канави будете його самі!

— Сарочко, невже це тебе твої адепти так доконали...? — похитав головою чоловік, відкладаючи папірці в сторону. — Я думав, що ти вже всі їх капості знаєш, сама ж не краще була. Що вони натворити зуміли?