Розділ №22. Божественний хабар

Вуглик:

Яке чудове життя! Як же прекрасно, мати свою групу, котра готова тебе носити на руках! Головне знайти правильний підхід до кожного і вчасно замовчати важливу інформацію. А ще, бажано, аби Сара нічого не прознала про таке кохання до мене, а то прикриє мій власний курорт!

Крило універсалів у гуртожитку сьогодні мало напрочуд гарний вигляд. І хоч зміна інтер'єру отримала досить неочікуваний результат, але це не зашкодило мені відчувати себе божественно. Я поважно розвалився на старенькому дивані та закинув лапку на лапку. Вже як пів години адепти завалювали мене питаннями й, відповідно, загодовували печивом, завчасно закупленим за порадою пані Хільдерік. Тільки ця свята жінка, могла здати їм мої смакові переваги.

Бувши порядним філіном у самому розпалі своєї молодості та ненажерливості, я зовсім не був проти таких допитів. Єдине, за що я трохи переживав, це як би Сарочка не влізла в чергову неприємність, поки я тут виховував наших дітей. Була в неї така особливість — липла всяка гидота, як лазневий лист. Воно й не дивно, адже в житті як? До білого одягу обов'язково повинен був приклеїтися якийсь бруд і так доти, доки він не став би сірим. А Сара,  попри свою професію, залишалася досить світлою людиною. Через що і страждала.

— Пане, Вуглику, — підійшов трохи ближче гном і прошурхотів своєю ніжкою. Ось, хто вмів вести справи. Далеко піде. — Так, а чим нам зайнятися на вихідних?

— Чим завгодно. Це ваша особиста справа. Головне не наламайте дров багато. О! Згадав! — стрепенувся, почісуючи чоло крилом. — Ви ж повинні були мені всю свою біографію написати, а самі зухвало стараєтесь напоїти такого пристойного фамільяра. Мабуть, не написали, так?

— Та розумієте, пане Вуглику... Соромно якось...  —  продовжував Гардеміард, віддуваючись за всю групу. — Може ми з вами якось домовимося?

— Справжнього друга нічим не підкупити! — гордо вигукнув, задираючи дзьоб до стелі. Тим паче не вівсяним печивом. Мілко береш, Гарде. Давай, подумай ще, я в тебе вірю. — Як вам взагалі таке на думку спало? Збирались підкупити мене, якимись солодощами!

— Так ми не печивом. Як можна! — ображено протягнув представник гірського народу, дістаючи з коробки те, від чого я аж мало не виплигнув з крісла. — Тільки найкращою кавою з молоком, карамеллю і корицею, налитою в орочу чашку! Ми, між іншим, спеціально для вас бігали, питали... А ви...

— Прям для мене? — зрадів я злітаючи з дивана і хапаючись за величезну чашку запашного, холодного напою. З цим пузатим дуже приємно було мати справу. Це ж треба, приніс мені з краю Сент Ебісу напій богів!  — Ну, коли ви так старалися, то можете мені не здавати ці листи. Так і бути.

— Правда? — підозріло уточнив гном, чудово відчуваючи каверзу. — Зовсім-зовсім?

— Зовсім! У мене тут справи смачніші будуть.

Я нетерпляче обійняв крилами чашку, але тільки-но торкнувся її дзьобом, почувся шум і така знайома рука потягла мене прямісінько в телепорт! Улюблена кава розлилася на підлогу, залишаючи шалено солодкий аромат на чорних пір'їнках. Від такої трагедії мої очі наповнилися вологою і я мало не розревівся! Ніс продовжував нюхати неперевершений аромат, який ще секунду тому був у моїх лапках!

— Ну, привіт, щастя моє хвостате, — мовила Сара, притискаючи мене до своєї холодної тушки. Ізверг кістлявий! Тиранка без спідниці! Зомбі недобитий! — Як там наші діти поживають?

— Ніяк, — ображено пробурчав.  — Ми з тобою не в таких відносинах, аби мати спільних дітей. І слава Забутій. А то б ці монстри зжили зі світла білого весь Арканум.

— Я теж сумувала за тобою,  — звичним рухом, Сара поцілувала мене в лоб, наче нічого і не сталося. В неї то не сталося, а в мене трагедія! Катастрофа! Особиста драма! — Ну добре, добре... Зізнавайся, що сталося?

— Твої адепти мені хабар дали, щоб я не збирав їх пояснювальні... — сумним голосом простогнав Уг. — Моя улюблена кава, уявляєш?

— І ти повісив дзьоб, бо, як справжній друг, не купився? – зворушливо здивувалася Сара.  — Вуглику...

— Я що, дурень?! Погодився, звісно! Але тут з'явилася ти та чашка ароматного напою вислизнула з моїх лапок...! А я ж навіть кінчик дзьоба не встиг намочити! Геть слинки не встигнув проковтнути всі! А ти мене забрала!

— Ах ти, гад пернатий. А ти не думав, що мені дійсно треба знати цю інформацію? Наш вбивця полює на універсалів. Розумієш? Я маю знати всі ризики.

— І що? Моя кава то до чого? — ніяк не розумів я, чого вона хоче від мене. Розлучниця!

— То ти ж пообіцяв їм, що не збиратимеш компромат,  — злилася Сара.

— Я й не буду, мені то для чого ця писанина? — Тобі треба — ти й збирай. Вони ж хабар мені давали, а не нам.

— Уг...! — засміялася ця Буркотунка, нахабно ігноруючи мій біль від втрати кохання всього мого життя. — У тебе в роді гномів не було? Ну от звідки у твоїй маленькій тушці стільки хитрощів?

— Це не хитрощі, а правильна життєва позиція. Вчися, поки я живий. І взагалі, вимагаю подробиць, разом із компенсацією моральної шкоди. Де моя кава?!

Сара засміялася і понесла мене на кухню варити каву. Там, попиваючи дешевий аналог мого кохання, вона розповіла те, що споганило день ще більше. Ела згадала про своїх універсалів, про товаришів по чарці, з якими вчилася, і навіть про тих, кого просто зустрічала. А ось про себе забула. Якщо той щур настільки сильний, що спокусився на універсалів, то він явно не з простих. Якийсь мізерний лікар явно не зміг би перетягнути чужий резерв.

— ...нам залишається лише чекати та попередити знайомих.

— І до кого ти вже зібралася? — зачепився за фразу, чудово розуміючи, що вона  не просто так ляпнула це. — Зізнавайся.

— До Стели.

— Святі носочки! Ти зовсім здуріла?!

— Не починай. Так, вона буває трохи галасливою, зате точно знає останні плітки.

— Вона працює офіціанткою в таверні, але махає кулаками частіше, ніж я печиво їм! Я взагалі дивуюся, як це вона встигає новини дізнаватися між пиятиками, звабленням нещасних нелюдів і бійками. Не орчанка, а якийсь унікум. Вона ж тебе буде поїти!