Розділ №16. Амулет трансформації

Саріела Сайленс:

Тепле світло проникало крізь великі вітражні вікна. Я просувалася вздовж старих коридорів, направляючись в крило до своїх студентів. Воно мало чим відрізнялося від інших — місця було трохи більше і душова у всіх своя. Таке щастя ще тільки починали вводити в життя гуртожитку, тому я попросила пані Хільдерік влаштувати дітей з комфортом. Мала ж їм бути хоч якась компенсація за такого жахливого куратора?

Відчинивши двері першої кімнати в зазначений час, я побачила  гнома, який,  швидко намагався сховати амулети. Взявши зі столу, той, що не вмістився у малі загребущі ручки Гара, я повертіла його в руках, витерла рукавом свої соплі та констатувала:

— Любовний ефект, я так розумію, це твоя постійна побічна реакція?

— Так, пані… — зам'явся Гардеміард,  переживаючи за свою шкірку менше, ніж за гаманець. А дарма, ніяких правил про підробіток для студентів у нас не було і він міг спокійно торгувати, але...

— Оформлення підкачало... — хилитала розчаровано головою. — Ну, хто зі студентів подарує своїй дівчині кулон зі сковорідкою? Так, різьблення звичайно гарне, але все ж таки... Чи це для дружини орка, мовляв, «Дарую тобі серце і сковорідку, а якщо розлюблю, то можеш мене нею вдарити»?

— Ні, пані... Я думав... Того... Ну, нашим штовхнути, — товсті пальці закопалися в довгу рожеву бороду, заспокоюючи власника. — По-родинному.

— Я вас прошу! — розсміялася від цього формулювання "обідрати до ниточки".  — Ніби я не знаю, що у вас для родичів ще й відсотки добрі є. Особливо для конкурентів. Ех ти! Адептки ж люблять сердечка всякі, квіточки, виточки... І штовхати треба перед святами.

— Дякую за пораду! — просяяв гном, розуміючи, що йому не влетить. — Пані Сайленс, дозвольте спитати, а кулончик на зміну кімнати ви взяли?

— Взяла-взяла, тримай, — мовила, дістаючи з кишені рідкісну магічну прикрасу ельфійського народу. Це була маленька срібна крапля з фіолетовим каменем всередині. Мені вона дісталась в подарунок від батька, а взагалі, її дарували ельфійкам в знак вічного кохання. — У тебе одна спроба – сам знаєш, рідкість.

— Знаю.

Задоволений гном з щастям узяв до рук непримітний срібний ланцюжок і заплющив очі. Побачивши кінцевий результат фантазій цього вигадника, я зрозуміла, що більше ні за що не прийду до нього у гості. Гном аж надто прямо зрозумів слова про романтику, і зараз все приміщення було пофарбоване у суцільне рожеве золото. Спинки стільчиків змінили форму на різьблені серця.  Шпалери виїдали очі їдким рожевим кольором. Мені навіть здалося, що в моєму носі не було стільки соплів, як у цій кімнаті. Хоча, як піар-хід, важко було не оцінити. Вручивши йому кільце, я швидко попрощалась, вийшла в коридор і видихнула, насолоджуючись сірістю. Не те щоб я ненавиділа цей колір, але від любовної теми мене буквально брав озноб.

Наступні двері знаходились зовсім близько і я, щоб не повторити помилки з Гардеміардом, чинно постукала. Це було ввічливо та обачно, а то хто ж знав, що могли приховувати ці діти? Простоявши десять хвилин, я вирішила ще раз постукати, але двері вчасно відчинилися і переді мною опинився Сетар в одному рушнику на стегнах. З короткої шевелюри стікали краплі води. На блідій шкірі виднівся рум'янець. А от погляд був зовсім здивований. Чи то це їх так перший навчальний день втомив, чи то вони просто не дружили з часом, але і цей на мене не чекав. Вкотре чхнувши й нахабно пройшовши в кімнату бідолаги, я пояснила, як працював амулет і вмостилася зручніше на стільці поруч з виходом.

Краще б прийшла згодом. Від сором'язливості перевертень не зміг зосередитися і тепер на стінах красувалися шикарні автопортрети, на яких він прикривав свою гідність руками в різних позах. На ліжку блищали ланцюги, а на тумбочці ціпок. Весь простір був усіяний бордовим, а чорні стіни ще більше надавали атмосферності. Хоча, для мене це було цілком затишно. Головне – викинути  зайве атрибути в'язниці й можна було спокійно жити.

Після побаченого перевтілення, Сетар Ферлорн ще більше почервонів, не знаючи куди себе діти. Я тактовно промовчала і відчинила скриньку:

— Вибирай. Шпалери будуть триматися найближчі пів року – нічим не перефарбуєш. Раджу... хоча, що тут радити? Апчхи! Думати головою раджу, — пробурчала собі під ніс, виходячи за двері.

Наступними виявилися близнюки лисички — Рікайла і Декайла. Вони певно згадували рідний будинок, бо атмосфера стала куди затишнішою і їхні посмішки світилися від щастя. Що примітно, дівчата жили в одній кімнаті та ні краплі не сварилися. Збоку здавалося, ніби я бачила дві частини однієї людини. Якби це було можливим, то б подумала, що це розділили одну людину навпіл. Навіть сам простір, який дівчата перетворили, виглядав цілісним, без жодних різких змін.

Передостання кімната належала ще одному чудовому представнику людської раси — Мартіну Десу. Тому самому, чиї впокоєні трупи оживали й з подвійною наснагою бажали дати йому копняка під зад. На диво, мізки в цього хлопчини були значно спокійніші за інших і амулет допоміг йому створити затишний дім в класичному стилі. Нічого надто вишуканого і нічого надто бідного. Певно давалась в знаки побічна реакція від магії, яка змушувала його значно частіше думати, ніж чаклувати.

А от найцікавішим перетворенням особисто для мене, стала кімната Кайлена Фейдеда — вона аж надто нагадувала мою власну: чорні тони, мінімум меблів, простота та практичність. Я довгий час вдивлялися в кожну деталь і відчувала, як моя параноя підіймала ніс. Після експериментів, я втратила можливість мати дітей, але якби це було можливо, цей чоловік міг би цілком потягнути на мою копію. Навіть зовнішні риси були дуже схожі.

— У тебе випадково немає серед родичів некромантів? Вишуканий смак.

— Немає. Зате в притулку казали, що в моєму роду потопталися ельфи. Мовляв, магія дуже схожа, — спокійно мовив Кален, відкидаючись на спинку чорного диванчика. — А чому питаєте?