Розділ №15. Рідні стіни

Саріела Сайленс:

Деякі дні були божевільними за замовчуванням. Перше вересня завжди було саме таким. Мало того, що різка зміна навантаження завжди важко сприймалася організмом, так ще й вчорашні обійми під зливою з лордом Елорі давали про себе знати. Перший урок обійшовся малими втратами — кактусом і декількома підручниками. А от наступні...жах. Я чхала різними видами магії, періодично то оживляючи нечисть на кладовищі, а то затоплюючи кабінети водою. Втім, апогеєм стало останнє заняття в кабінеті зіллєварів.

Подумаєш, коли я чхнула то випустила вогняну хвилю. Наче це було вперше, чесне слово! На моїй пам'яті, траплялись випадки, коли доводилося відбудовувати ціле крило через невдалий дослід, а тут лише трохи підпалило. Навіть студенти особливо не постраждали. І що з того, що вони залишилися напівголими? Велика проблема. Це ж четвертий курс, ніби вони там чогось не бачили один в одного! Так, кілька із них отримали опіки. Але там вони самі були винні — це ж треба було додуматися  гасити пробірками зі спиртом іскри! Логічно, що вогонь, який був магічним і не шкодив живим, став звичайним та розійшовся на славу. Згоріла частина вцілілих меблів, нещасні новенькі шпалери та навіть викладацький стіл.

Звісно, на весь цей бедлам збігся натовп, включаючи втомленого Гордеріона та частину викладацького складу. Пощастило, що Ал був зайнятий і не помітив цього дурдому. Але гіршим було зовсім не це. Гордеріон відправив мене лікуватися в ліжко, як маленьку дівчинку прямо посередині пари, не давши закінчити експеримент! Його не дуже хвилювало, як я у той час виглядала перед адептами. А мені от доведеться з цим потім працювати.

Ось чому я зараз сиділа у своєму ліжку, чхала вогнем, як дракон, і пила безглузді ліки, які на смак були вкрай  огидні. Ще й Вуглик кудись безсовісно зник. Я вже подумала здійнятись і піти робити амулети своїм дітям, як нізвідки матеріалізувався лист:

«Світлого дня,  Саро.

Сподіваюся, що з вами все добре. Не знаю, куди вас вчора перекинуло, але гадаю, це було надійне місце. Ви мене дуже злякали. Не хочете пояснити, що сталося і як так виявилося, що ви ввібрали залишковий викид магії жертви? Пропоную ввечері зустрітись та обговорити. Можливо, я зможу допомогти вам…

Лорд Морн»

Читаючи знову і знову красиві хитромудрі рядки, я гадала, наскільки могла йому взагалі довіряти? Так, він врятував мене. Але... Щось ніяк не сходилось в моїй голові.  Потрібен був час, аби осмислити усе й одужати, про що я і написала у відповіді. На цей момент варто було зосередитись на групі. Цілком можливо, що ті символи були старі й випадковий вбивця натрапив на письмена. Не залишилося жодних зачіпок по справі двадцятирічної давності.  Пройшло стільки років без жодних рецидивів до останнього часу... Занадто багато для того, кого вважали покійним з першого дня.

Витерши ніс від нежитю я  загорнулася в ковдру, взула домашні капці й поповзла до робочого кабінету. Невелика кімната знаходилась біля спальні, але приховувалась пеленою невидимості та магічним бар'єром. Це був мій особистий простір, у який не допускався іноді навіть Вуглик. Коричневі стіни, стелажі з реактивами, колбами, травами, камінням — тут було все для магічних дослідів. В тому числі й зручний шкіряний диван, прямо біля робочого столу, який виявився дуже доречним. Ноги так і не тримали мене, як треба, хоча я старалася з усіх сил.

Діставши з шафи ящик з камінням та інструментами, я поклала їх на стіл і вмостилася поруч. Потрібно було обрати кожному адепту оправу та талісман. Саме те, чого їм не вистачало. А ще продумати деталі оформлення, все ж дітям ходити з ними довгий час. Що стосувалося  форми, то кільце мені імпонувало набагато більше за якісь підвіски чи кулони. Його не можна було зірвати, та й було воно завжди на очах. Залишилось вирішити, кому що. І тут треба було подумати.

Гном Гардеміард здавався мені досить успішним і влучним. Все, що я могла йому побажати додатково — удачі, а це явно золото. Що стосувалося інших, вибір був складнішим, тому я просто взяла шість заготівель, аби вони самі вибрали те, що їм підкаже серце. Чорний обсидіан – для захисту. Гематит – для мудрості. Родоніт – для підвищення сил та влучності. Тигрове око – для воїнів. Аметист — для кохання. Нефрит — для хоробрості. Каміння приєднувалося до срібної оправи та вже на місці підлаштовувалося під людину. Вимовлялося заклинання і закріплювалося кров'ю. Все, що потрібно було зробити мені — зберегти та посилити властивості.

На годиннику змінювалися стрілки одна за одною, поки я продовжувала працювати з металом. Кінцевий результат можна було цілком заслужено назвати витвором мистецтва. Крім того, подібне заняття допомагало мені краще контролювати сили та не допускати зайвих викидів енергії. З цією простудою і вчорашнім магічним відкатом, це мало сенс.

Коли я нарешті закінчила свою кропітку  роботу, на вулиці вже зовсім стемніло. Через вікно виднілися самотні магічні вогні вздовж доріжок, освітлюючи їх для  рідкісних перехожих. З дерев починали осипатися перші жовті листки, забарвлюючи траву золотом. Я з нетерпінням чекала того дня, коли вони стануть червоними, а потім усіють собою землю. Була в цьому якась магія. Навіть природа вмирала гарно.

Одягнувши величезну в'язану чорну кофту, шкіряні штани та улюблені шкарпетки з птахами я взяла до рук скриньку з артефактами й відкрила портал до гуртожитку. Мить — і я опинилася в стінах, де колись проводила дуже багато часу. На коридорі стояла довжелезна черга зі втомлених студентів, які бажали викупатися. Ті, що були розумнішими, принесли з собою табуретки та сиділи з підручниками, попиваючи каву. Деякі просто вмостилися на підлозі, а то й спали. Коли черга рухалася вперед, їх сумлінно оминали.

Мені згадалося, як свого часу я теж сиділа, так на стільчику і, дочитавши потрібний розділ, просто накладала на чергу «Сплячу красуню» і, спокійно насолоджувалася душем. Можливо тому мене й не любили інші адепти.  Через величезні обсяги навчання, доводилося мало спати і я мучилася від мігрені. Через це, під час сесій, в гуртожитку всі ходили в товстих шкарпетках, навпочіпки, щоб не дай боже не потривожити "жахливий жах" всього університету".