Розділ №12. Дивний ритуал

Вуглик:

Алексіус мовчки перебирав суміші трав, поки я дивився на нього та лаявся на чому світ стояв. Пахло не дуже приємно, але на що не підеш, заради порятунку близької людини?  Швидко зробивши не зрозумілу кашу в чаші, інкуб роздягнувся та ліг поруч із Сарочкою. Сказати, що це мене обурило — нічого не сказати. Я стільки часу витратив на те, аби відвадити його спокусливий зад від моєї господині, що майбутня різьба по “дереву” викликала якесь моральне задоволення. 

Час повільно втікав. Я зі всіх сил старався малювати лезом чіткий контур, аби все пройшло так, як треба. А цей інкуб спокійно валявся на нашому ліжечку, наче нічого й не відбувалося. Навіть жоден мускул не сіпнувся! Напевно, нахмуритись його могла змусити лише матінка з манією одруження. Для всього іншого світу цей професійний гад був непохитним. 

Беручи в лапки свою бідну пір'їнку, моє серце обливалося сльозами та присмаком сліз через майбутній хабар, який я обов'язково виторгую в господині за всі мої муки. Пахуча суміш швидко покривала свіжі рани, а коли Ал став читати якесь заклинання, вона заблищала сріблом. Найгірше почалося, коли всі в'язи одночасно загорілися й магія Сари знову почала відбирати своє. Що ж за ненажерлива жінка! І куди тільки влазить в неї стільки магії, при такій худобі! Не людина, а зомбі якесь із бездонним шлунком!

Інкуб зрозумів, що діла не буде і сів на ліжко. Схопивши Сару в обійми, цей високородний телепень обійняв мою Сарочку і безсовісно став лапати своїми блідими ручищами за спину! Магія між ними переливалася то туди то сюди, ніяк не вгамовуючись. О, якби я точно знав, що мене не вдарить від них силовою хвилею, я б йому ті пальчики видзьобав! Теж мені, герой коханець! Хай тільки-но зробить свою справу і я йому все вискажу!

Певний час нічого не відбувалося і я примірявся з якого боку краще напасти на нього, аби не зробити гірше. Але, неочікувано для мене, магія почала переходити в Алексіуса. Скільки це все продовжувалося я не знав, але коли Ал впав накачаний до відвалу біля Сарочки, я звалився прямо на тому самому місці від полегшення. Трохи поштурхавши ногу цілителя своїми лапками, я впевнився, що той непритомний. Але нехай,  господині стало точно краще. Магія відступила від краю і майже повернулася у норму. Для звичайних магів це все одно було забагато, але не помирала вже — і то добре. А ще буде краще, якщо вона пошкодує про це!

— Саро... — почав будити її, штовхаючи в п'яту точку.  — Саро...Саро, кістлява ти дупа! Ану прокидайся! Тут чоловік твій вирубився, а ти спати надумала! Я більше не знайду лікарів в окрузі!

— У-у- угу, — простогнала некромантка, перевертаючись на бік. — Ти мені навіть померти не даси спокійно... Ну, скільки можна? Голова розколюється...

Погляд воскреслої господині упав на напівголе тіло магістра Імеморіала, а мені захотілося знову виклювати чужі мізки. На цей раз жіночі.  

— Що, Уг?! Ми тут, між іншим, мало не збожеволіли! Він себе різати зволив, а я, щоб ти знала, пожертвував найціннішим! І де моя подяка? — завівся не на жарт я,  підриваючись на ліжку і бурхливо жестикулюючи чорними крилами аби заспокоїтися. — Де мої печенюшечки за моральну шкоду? Де всі ці: "Уг, ти мене врятував!", "О, мій герой!", "Ти найкращий"?!

— Дякую, — прошепотіла жінка, відкриваючи обійми. Не довго думаючи, я увіткнувся в її живіт і заскиглив. — З Алексом все нормально, йому просто треба поспати, а мені одягнутися. Ми ж не хочемо світити перед ним принадами?

— Не хочемо… — пробуркотів. Навіть якщо він і так все бачив. —  Не для нього я твої кісточки вирощував!

Поки Сара вдягалася, вона розповіла мені про все, що з нею сталося до відключки, а я їй переповів усе, що було після неї. Мало того, що вона найшла ще одного залицяльника, якого мені відваджувати, так до того всього він виявився ще гірше за Алекса! І де вона їх знаходила таких? Невже на кладовищах якась акція? Знайди одного спокусливого гада, а другого отримай в подарунок. 

— Виходить, цей гад ельфійський, тебе спершу врятував, а потім відправив додому в такому стані? А ще лікар називається...!

— Телепорт спрацював через мій стан. Він не міг знати, куди я потраплю. Чи ти хотів, щоб він мене голу виходжував, так? — я старанно опустив очі й поштурхав лапкою. Хай краще думає, що я її зводжу зі всіма, ніж дізнається правду.  — Тамада якась, а не фамільяр. Ти б ще мене з Алексіусом одружив. Так і уявляю: «План із видачі заміж. Пункт перший — спокусити та збезчестити. Пункт другий – підкупити Гордеріона старим коньяком. Пункт третій – перепити Серафиму і не здохнути. Пункт п'ятий – дожити до весілля...».

— А мені будь-хто, не потрібен у чоловіки! — праведно обурився. 

— От і не бери, будь-кого, я до чого? І чим тобі Алекс не догодив? — дивувалася господарка.

— Тим, що він мене не любить. Не згоден я виходити без любові.

— Вуглик, святі носочки..! То ж я мушу виходити заміж, а не ти! — з бовтнула вона, ніби навмисно розділяючи ці два поняття. 

— Але ж я на додачу йду! — гаркнув. — Хто вам дітей няньчити буде? А мирити? А свічку тримати? Ні, я не згоден на Алекса, так і знай!

— Ти! — засміялася вона, — хвіст звідницький, я взагалі не збираюся ні за кого. Мені одного представника чоловічої статі вистачає, навіщо мені ще?

— А як же...? — якось разом втратив всі слова. Ні, їй сім'ю ще рано було заводити, але ж взагалі вона мала бути. 

— Що?

— Натовп маленьких Саріелочок? — допитливо уточнив. — Уявляєш, мене зватимуть «Дядя Уг»...

— Хочеш дітей — сам і народжуй, — спокійно відповіла Сара, наливаючи собі чай. От Буркотунка непробивна! А ще казали, що фамільяри це відбиток їх господарів! Та ми ж взагалі як небо і земля! — Допоможу чим зможу. Готова надати печиво на натовп мізгоклюєків. Обіцяю любити, брати у вихідні та балувати, поки ти не спатимеш ночами й вбиватимешся від криків.

— Гаразд. Згоден. Заводити дітей нам ще рано, — зітхнув я, згадуючи, як сам буянив у дитинстві.